Патерн

— Бо директор був з їхніх. Він — єгер, вони — мисливці. Якось так. А може, їм і профіль того санаторію підходив. Травматологія і ще щось подібне. Спортсменів і спортсменок лікували і відновлювали після змагань, членів юнацьких та молодіжних збірних. Ледь не зі сталінських часів.

— Сафарі, кажеш... — Антон кивнув, відтак повторив, наче смакуючи: — Сафарі.

— Так вимальовується.

— Припустімо, що мали зуб — Антон нахилився до самого Назарового вуха. — Можливо. Але минуло вісім років. Чому вони не помстилися раніше? Чого чекали?

— Августин її кришував.

— Мені казали, що Бавловський — лише шістка. Що він нічого не вирішує.

— Він точно не шістка, — похитав головою Назар. — Я знаю.

— Нехай буде так. Він крутий перець, і він її кришував. І що ж раптом змінилося?

— Я так думаю, — шепіт адміна став ледве чутним, — що Бавловський розміняв Мілу на посаду генерального. Що хтось із системи блокував його кандидатуру.

Хтось дуже впливовий. От і довелося Августинові домовлятися.

— Життя Міли так дорого коштувало? Невже всесильна система й досі переймалася через те, що купу років тому втратила свою людину в якомусь там санаторії? Що, у них немає інших місць для розваг? Ніде дядькам потрахатися? Та з їхніми грошима можна купувати тропічні острови та королівські замки. А тут все раптом уперлося в здохлого директора якогось оздоровчого закладу. Смішно. Або ти гониш, або в тій групі сидять баклани, або мова йшла взагалі не про те.

— Ти запитав, я відповів.

— Забрехався ти, Назаре Михайловичу, — голосно підсумував Антон.

— Це не я забрехався. Це ти затявся, Антоне Вікторовичу, — тим самим шепотом відповів адмін. — Ти вчепився в моє припущення і думаєш, що це така собі вудка. Сподіваєшся, що от-от витягнеш велику рибину. А це лише припущення, не більше. І я тобі чесно розповів, звідки ноги ростуть. До речі, ти от дивуєшся, що життя Міли надто дорого коштувало. А може, справа навіть не в Мілі. — Назар подивився Антонові в очі. — Узагалі не в ній. Може, комусь було потрібно, щоби Бавловський приніс, так би мовити, символічну жертву, кров’ю коханки розписався у вірності системі. Ти про таке не думав? Може, це була просто демонстрація їхньої сили — аби боялися...

— Добре, повірю тобі цього разу. — Антон відвів очі, відступив від Назарового крісла. — Ходімо до молоді, Назаре Михайловичу, вип’ємо, трохи потанцюємо.

19

Для вечірки обрали хол, що сусідив з акваріумом.

Із бару винесли знімальне обладнання, розставили з пів сотні пляшок і ввімкнули підсвітку. Навпроти акваріуму накрили «шведський стіл». На ньому працівники сусіднього ресторану розмістили таці з наїдками, стоси тарілок та піраміди келихів із шампанським. Офіціанти — хлопець та дівчина, чиї зачіски блищали від гелю, — обслуговували вечірку в накрохмалених кітелях та білих рукавичках. За бармена визвався бути Стас, який встиг попрацювати не в одному нічному клубі. А там, де хол розходився літерою «Y» на дві галереї, облаштували танцювальний майданчик із пілоном посередині.

Акваріумні риби дивилися на ці трансформації, повертаючись до скла то одним, то іншим боком. Їх вабило мерехтіння підсвітки, а ще металеві бейджі на кітелях офіціантів, від яких до акваріуму стрибали яскраві відблиски.

Чекаючи на Антона з Назаром, організатори та запрошені розбрелися зграйками. І в кожній із них виявився свій центр. На зовнішній галереї, де кублилися дівчата-учасниці, центром був Марк. Оточений жіночою увагою, вродливий, упевнений і дотепний, він розповідав про якесь холостяцьке шоу, де адміністратори доклали надлюдських зусиль, аби зйомки фінального випуску не перетворилися на масову бійку. Дівчата пили шампанське, слухали, перепитували і сміялися.

Із пів дюжини учасників чоловічої статі зібралися біля бару. Виявилося, що Стас майстер флейрінгу¹¹. І бармен-шоу в його виконанні не менш цікаве, ніж ті, що можна побачити на YouTube. Невимушено жонглюючи шейкерами та келихами, Стас пустився у спогади. У них виринали відомі прізвища та солідні суми, імена стриптизерок та назви брендів. Хлопці біля стійки мовчки слухали, пили віскі і все частіше поглядали на ті двері, із котрих, за їхніми розрахунками, мало з’явитися керівництво.

Центром третьої компанії заволоділа ведуча. Одягнена в золотисте плаття і прикрашена дорогою біжутерією, вона зібрала навколо себе операторів, гримерів та кількох учасників, включно з Олегом. Тут обговорювали кар’єрний злет Бавловського та фейсбучні пости щодо минулого Міли. Олег зі смартфона читав коментарі під постами, а ведуча додавала до прочитаного власні коментарі.

Окремо від усіх перебував Гімар — він примостився зі склянкою віскі на широкому підвіконні й робив вигляд, що медитує на акваріумних риб, але насправді спостерігав за офіціанткою. Та начебто щось відчувала й кожні три хвилини обсмикувала свій кітель. Зрештою, сталося те, що мало статися. Офіціантка перечепилася за холодильний контейнер і випустила з рук стосик тарілок.

Насолодившись дзвоном битого посуду, Гімар одним ковтком прикінчив віскі й рушив на допомогу офіціантці.