Патерн

Цієї миті в Антона завібрував смартфон. Він витягнув його з кишені й не відразу второпав, що це за «А» телефонує йому через телеґрам. Уже після того як вібрація згасла, він згадав, що в такий спосіб позначив номер Анжели N.

«А це вже цікаво», — вирішив він, натиснув на значок за слухавкою і за кілька секунд почув:

— Доброго вечора, Антоне.

— Доброго.

— Зручно говорити?

— Якщо чесно, не дуже.

— Вибачте.

— А ви хотіли поспілкуватися в телеґрамі?

— Ні.

— Особисто?

— Так, — підтвердила Анжела. — Але ми можемо відкласти на завтра.

— Не люблю відкладати, — сказав Антон. — Якщо вас не лякає пізня година, під’їжджайте до піраміди. Знаєте де?

— Знаю. Але мені знадобиться більше години.

— Годиться. Я б і сам до вас приїхав, але вже трохи...

— Я розумію, — запевнила Анжела. — Я зателефоную, коли буду на місці.

І відключилася.

— Моє шанування, — привітав Антона Гімар, підходячи до стійки. — Я на хвилинку, не буду вам набридати.

Він швидким поглядом пробіг шерегами пляшок, беззвучно порухав губами, відтак сказав Стасу:

— Я чув краєм вуха, що маєш міцне.

— Самогон.

— А щось більш шляхетне?

— Є добрий ром.

— Наливай, — кивнув Гімар і витягнув із кишені металеву фляжку. — Якщо до доброго рому домішати трохи моєї доброї настоянки, то вийде бомбезний «Міцний горішок».

— Горіхова настоянка? — поцікавився Стає, знімаючи з полиці пляшку «Plantation».

— Дуже помічна. Купа йоду.

Гімар змішав напої у склянці, спробував суміш, вдоволено гмикнув і поніс свій витвір до столу.

— Мутний чувак, — сказав Стас, дивлячись у спину робітникові. Тоді стишив голос: — А щодо Христини Віра має рацію.

— Заздриш? — Антон покрутив перед очима пусту склянку, примружився на замацане скло. — Кажеш, добрий ром?

— Фірма. Після віскі піде як цукерка.

— То наливай.

Антон випив рому й тільки тоді відчув приємну важкість, що розлилася всім його тілом. Завдяки теплому туману, що запанував у голові, панорама вечірки перетворилася на вінегрет із кольорових спалахів, людських переміщень та уривків музики.

Більшість учасників ще залишалася біля столів, але Марк із Христиною і ведуча з Олегом рушили на танцювальний майданчик.

Антон проводив поглядом Віру, яка повернулася з туалету та приєдналася до танцюючих.

«Що ж ти робиш? — запитав він себе. — Зараз зателефонує Анжела, а ти вже в дрова».

Він раптом згадав Мальту й засмаглу до чорноти Мілу. Того вечора вона відпрацювала на пілоні, а потім вони удвох танцювали до ранку. Спочатку в підсвічених фіолетовим нетрях нічного клубу, а потім на терасі, заставленій керамічними левами, плетеними кріслами та пальмами у велетенських піфосах.

Коли він повернувся до реальності, то виявив себе біля столу. Поряд весело щебетали дівчата-гримери, а трохи далі старий оператор, уже добре вмазаний і розпатланий, щось пристрасно доводив замисленому Назару.

Антон знайшов порожній келих, капнув на денце коньяку і сказав, звертаючись переважно до Назара:

— Я розумію, минуле має залишитися в минулому. Але я хочу сказати... Ми з Мілою вперше зустрілися багато років тому. На Мальті. Я тоді зайшов до нічного клубу, а вона саме закінчила відпрацьовувати на пілоні і йшла мені назустріч. Між столиками. Юна богиня, струнка, засмагла. І на ній не було нічого, окрім золотого ланцюжка на стегнах...

— Старий, це зайве, — поморщився Назар.

— Ні, не зайве, не перебивай... От я все думаю... Мені здається, що Міла не померла. Богині не помирають. Я думаю, що через багато років десь на якомусь острові, де тусують самі лише мільярдери, я її зустріну. I на ній знову не буде нічого, окрім тонкого золотого ланцюжка...

Він знову поринув у минуле. Вечір на Мальті тривав, гола Міла виходила із хвиль нічного моря, пісок липнув до тіла, мокре Мілине волосся лізло до рота, зеленкувата стяга гасила зірки на сході і відбивалася у вікнах високих готелів.

У наступному поверненні до реальності він знов опинився за барною стійкою. Хол занурився в темряву, лише три сліпучі промені схрестилися на пілоні. Одна з учасниць, уже без одягу, крутилася на триметровій висоті, то стискаючи довгі ноги, то розводячи їх циркулем.

Спалахнуло світло. До пілона, розмахуючи смартфоном, вибіг Назар.

— Телефонував генеральний! — вигукнув він. — Аналітики щойно отримали результати вимірювань вечірнього прайму.

Він напружив голос для урочистої об’яви:

— Наш рейтинг зріс більш ніж удвічі!

Багатоголосий радісний галас відбився від вітрил

та арок високого склепіння, стрибнув до вищих поверхів піраміди.

Христина кинулася обнімати Марка, присутні аплодували.

Антон відчув нагальну потребу навідатися до туалету. Він ледве добіг до кабінки; випите за вечір почало вертатися нестримним брудним потоком. Спазми, що струшували шлунок, охопили його грудні м’язи, тоді дісталися горла. Якоїсь миті йому здалося, що він захлинеться блювотою, не доживе до того часу, коли зможе вдихнути рятівного повітря.

Спазми відпустили його так само раптово, як і схопили. Але він ще довго стояв, спираючись долонями на зливний бачок. Стояв, дихав, відхаркував липкий слиз.