Патерн

Цієї миті до холу ввійшли Антон із Назаром.

— На щастя, — буркнув адмін, оминаючи розсипи скалок.

— Дівчата! — Ведуча махнула рукою групі, що гуртувалася навколо Марка.

— Не треба, я сама, — сказала офіціантка Гімарові.

Антон із Назаром підійшли до лінії столів. За хвилину туди ж підтягнулися всі присутні. Навіть Стас залишив бар і опинився поряд зі стейками з лосося.

Назар запитливо подивився на Антона. Той узяв келих із шампанським, але не став виголошувати тост. Відступив на пів кроку від столу. Адмін кивнув і підніс свій келих.

— Сьогодні, — сказав він, — ми випустили перший ефір за новою концепцією. Як на мене, усе було бест. Я хочу випити за Марка, стильного й сильного чоловіка, який приєднався до нашої ревнивої зграї. І не просто приєднався, а вже біжить на чолі, задає темп і настрій.

— За темп і настрій! — підтримав Назара Стас.

— За Марчика! — озвалася Христина.

І переглянулася із цибатою учасницею, що стояла поряд зі Стасом. Антонові здалося, що обидві ледь стримувалися, щоби не зареготати.

Усі, крім Марка, випили. Антон також пригубив.

Марк дочекався, коли офіціанти відновлять рівень шампанського в келихах, і відповів:

— Дякую за довіру керівництву проєкту та керівникам каналу, а особливо вам, Антоне Вікторовичу. — Він злегка нахилив голову у бік режисера. — І вам, Назаре. Для мене запрошення виявилося несподіваним, хоча я й не вперше беру участь у шоу... Дійсно, приємно і несподівано.

Марк підніс свій келих, обвів поглядом присутніх, затримав його на Христині, додав: «За вас усіх!» — і випив до дна.

— Не шкодуйте посуду, — порадив Антон і відійшов до барної стійки.

Марк кинув келих на підлогу. Інші зробили за його прикладом. І поки обслуга збирала бите скло, товариство перемкнулося на наїдки та міцний алкоголь.

Веселий гомін наповнив хол. Стас повернувся до бару, спитав у режисера:

— Що будете пити, Антоне Вікторовичу?

— Ірландське.

— Із льодом?

— Без.

— Рейнджерський настрій? — Стас наповнив склянку Антона на три чверті.

— Не знаю, що ти маєш на увазі, але насипав правильно.

Антон випив духом, сказав:

— Іще.

— Зрозумів, — кивнув Стас і повторив.

Поки навколо столів вирував фуршетний натовп, увагою Марка заволоділа Христина.

— Тобі пасує білий костюм, — сказала вона. — Я би з тобою зараз зробила селфі, але контракт забороняє будь-які самодіяльні зйомки.

— Нас із тобою тут ще стільки разів сфоткають, весь інстаґрам завішаєш, — усміхнувся Марк. — Тобі червоне теж пасує.

— Мені все пасує.

— Самовпевнено.

— Психолог на кастингу казав, що в мене потенціал «альфи», але статус «субретки» через низьку самооцінку.

— «Субретки»?

— За його словами.

— А які ще є статуси?

— Для дівчат — «відмінниця», «суккуб», «голубка», «миша»... Я всіх уже й не пам’ятаю. — Христина нахилилася до Маркового вуха. — Але це все неважливо. Головне, що ти «альфа» — і я «альфа». Ми «альфи», Марчику, ми на першій лінії...

— Психолог помилився.

— Що? — не зрозуміла дівчина.

— У тебе дуже висока самооцінка.

— A-а, ти про це... — Вона розсміялася. — Я ж над собою працюю.

— А в неї який статус? — Марк кивнув на Віру, яка кокетувала з Назаром. — Напевне, «відмінниця»?

— Не вгадав. Вона тобі подобається?

— Надто... яскрава.

— А чому ти вирішив, що вона «відмінниця»?

— Схожа на тих, які кожного уроку тягнуть руку.

— Ага, — гмикнула Христина. — Є в ній таке. Від пацанки до панянки.

— То вона «голубка»? А може, «миша»?

— У неї статус «суккуба». Вона спокусниця, нічна демониця. — Христина зробила великі очі. — Бійся її, Марчику.

На чолі стола з’явився Антон. У руці він тримав повну склянку і виглядав вельми рішучим.

— Увага! — Назар відірвався від Віри, дзенькнув виделкою по своїй склянці. — Антон Вікторович хоче сказати напутнє слово.

— А інші варіанти не розглядаються? — Обличчя Антона стало ще рішучішим і відверто розлюченим.

— Ну, не знаю... — Назар відшукав поглядом ведучу. — Можемо, до прикладу, випити за нового генерального директора.

— За нього не будемо, — відмахнувся Антон. — Я хочу сказати Маркові, що ми вітаємо його сьогодні — вітаємо, незважаючи на те, що в нашій ревнивій зграї, як щойно висловився Назар Михайлович, трапилося нещастя. Наш працівник... моя помічниця Міла залишила цей світ... — Антон також знайшов поглядом ведучу й вів далі, дивлячись просто на неї. — Міла планувала жити довго, заможно та щасливо. Зрештою, як і всі ми. Вона була сильною, любила життя й не плекала ілюзій щодо нашого світу. Жодних ілюзій. У неї відібрали ілюзії. Так сталося. З усіх можливих карт Таро вона вирішила служити п’ятнадцятій, але випала їй шістнадцята. Я не знаю, чому так сталося і чи є у цьому якась вища справедливість. Зрештою, яка там справедливість, я не про те... Я хочу випити за упокій душі Мілени Олійник, а також за те, щоби навколо неї на тому світі якнайшвидше зібралася та компанія, до якої вона звикла на цьому.

Антон спорожнив свою склянку, кинув її на підлогу й повернувся до бару.

Невпевнено переглядаючись, присутні також випили.

— А що це за п’ятнадцята карта? — запитав Олег у ведучої.

— Карта «Диявол», — голосно, на весь простір холу, сказала Віра.