Читаем Переможців не судять полностью

Деякі медикаменти привезли наступної ночі. Де їх узяли, ніхто не сказав, а Марії було нецікаво. Після цього загін вирушив у рейд. Марія швидко зійшлася з Василиною і почала навчатися у неї нелегкої медичної справи. Як воно сталося, що місцеві мешканці взнали, що Василина «дохтурка», було невідомо, але за кілька днів біля хатини завжди стояло кілька чоловік. Василина нікому не відмовляла, лікувала усіх. Грошей за лікування не брала, та й що можна було на ці копійки купити? Але від продуктів ніколи не відмовлялася, адже, крім себе, треба було нагодувати і Марію з дітьми, та й тих, хто лікувався у таємному шпиталі. Її послугами стали користуватися навіть військові та дільничний міліціонер. Так і пішло: вдень вона лікувала енкаведистів, а вночі поранених ними ж оунівців. Жінкам було страшно, але вдіяти вони нічого не могли. Нікому з пацієнтів відмовити було просто неможливо…

РОЗДІЛ 22

КИЇВ. ГРУДЕНЬ-СГЧЕНЬ 1944 РОКУ

Секретар Центрального Комітету Компартії більшовиків України Микита Сергійович Хрущов проглядав інформаційний бюлетень стану боротьби з націоналістичним підпіллям в Західних областях України за грудень місяць. Картина вимальовувалася жахлива. Майже щодня когось десь убивали, палили хати, грабували пошти та крамниці. Більш за все потерпали поляки та радянський актив і, взагалі, ті мешканці, які йшли на співпрацю з радянською владою. Уважно прочитавши черговий аркуш, де йшла мова про стан справ у Тернопільський області, Хрущов не витримав та гепнув кулаком по столу. У кабінет заглянув переляканий помічник:

— Що сталося, Микито Сергійовичу?

— Сталося, сталося… — передражнив Хрущов, — сталося! Каждый день что-нибудь става… стаю… Чёрт побери! Каждый день что-то случается! Нет, так дальше продолжаться не может. Чёрт-те что! Как будто в области советской власти нет, а бал правят эти фашистские недобитки! А люди верят! Люди ждут, когда же советская власть наведёт порядок! Когда можно будет спокойно спать, не опасаясь, что тебе в окно гранату бросят! Вот ты, лично ты, — хотел бы так жить, а? Каждую минуту ожидать выстрела в спину? Вот что, надо рассмотреть состояние борьбы с национализмом на январском заседании политбюро. И подготовить вопрос со всей тщательностью! Лично отвечаешь, понял? — Хрущов навів на помічника вказівний палець, — привлекай к подготовке вопроса кого считаешь нужным. О всех проблемах докладывай незамедлительно. С бандитизмом в западных областях надо покончить немедленно! Я им хвоста накручу! — Хрущов постукав вказівним пальцем по столу, — я им строгости наведу! Я им кузькину мать…

Помічник часу не гаяв, бо знав: Хрущов, попри свій простакуватий вигляд, нехлюйства не любить, а вигнати з роботи може в момент, навіть оком не зморгне. Він швиденько написав список заходів із підготовки питання на Політбюро, порадився з ким потрібно, зателефонував в НКВС та НКДБ, погодив план та уточнив дати в апараті цк, і лише наступного дня знову зайшов до Хрущова:

— Товаришу Хрущов, гляньте, будь ласка. Я підготував план заходів із підготовки питання на засідання Політбюро. Засідання за планом буде десятого січня.

— Давай сюда…

Хрущов швидко проглянув план заходів, черкнув підпис і повернув аркуш помічнику:

— Не тяни кота за хвост!

— З НКВС та НКДБ усе погоджено, вже працюють.

— То-то же… — пробубонів Хрущов, думаючи вже про щось інше.

А думати було про що! Україна лежала з краю до краю понівечена, потрощена, зруйнована, попалена… Те, що до війни вдалося побудувати коштом величезних зусиль, полите потом і кров’ю багатьох тисяч радянських людей, мали наразі відновлювати, а усі чоловіки на фронті і фронт цей потребував щодня, щогодини чи, навіть, щохвилини танків, літаків, продовольства, одягу, набоїв та снарядів, та чи мало чого вимагала ця ненажерлива потвора — війна! Усього вимагала! І боротьба з фашистським звіром ще далеко не закінчена! Отже потрібно відновлювати виробництво негайно, гаяти час небезпечно. Тут Хрущов знов згадав про націоналістів: так, це серйозна небезпека! Західні області України не такі зруйновані і народу там залишилося більше, ніж у східних областях, а ці бандити не дають спокійно працювати третині України! Ні, з цим треба закінчувати! Рішуче і, якщо потрібно, жорстоко! Для цього усі засоби підходять, аби допомогло! Визначивши для себе, що поставив на цій проблемі наголос абсолютно правильно, він на деякий час забув про неї, поринув у вир щоденних справ, яких було понад голову, знаючи, що помічник нічого не забуде і усе зробить, як належить. Так і сталося. Коли з секретаріату на затвердження принесли теку з порядком денним засідання Політбюро на 10 січня та проектами рішень, перший документ, який він побачив,

Перейти на страницу:

Похожие книги

Три повести
Три повести

В книгу вошли три известные повести советского писателя Владимира Лидина, посвященные борьбе советского народа за свое будущее.Действие повести «Великий или Тихий» происходит в пору первой пятилетки, когда на Дальнем Востоке шла тяжелая, порой мучительная перестройка и молодым, свежим силам противостояла косность, неумение работать, а иногда и прямое сопротивление враждебных сил.Повесть «Большая река» посвящена проблеме поисков водоисточников в районе вечной мерзлоты. От решения этой проблемы в свое время зависела пропускная способность Великого Сибирского пути и обороноспособность Дальнего Востока. Судьба нанайского народа, который спасла от вымирания Октябрьская революция, мужественные характеры нанайцев, упорный труд советских изыскателей — все это составляет содержание повести «Большая река».В повести «Изгнание» — о борьбе советского народа против фашистских захватчиков — автор рассказывает о мужестве украинских шахтеров, уходивших в партизанские отряды, о подпольной работе в Харькове, прослеживает судьбы главных героев с первых дней войны до победы над врагом.

Владимир Германович Лидин

Проза о войне
Если кто меня слышит. Легенда крепости Бадабер
Если кто меня слышит. Легенда крепости Бадабер

В романе впервые представлена подробно выстроенная художественная версия малоизвестного, одновременно символического события последних лет советской эпохи — восстания наших и афганских военнопленных в апреле 1985 года в пакистанской крепости Бадабер. Впервые в отечественной беллетристике приоткрыт занавес таинственности над самой закрытой из советских спецслужб — Главным Разведывательным Управлением Генерального Штаба ВС СССР. Впервые рассказано об уникальном вузе страны, в советское время называвшемся Военным институтом иностранных языков. Впервые авторская версия описываемых событий исходит от профессиональных востоковедов-практиков, предложивших, в том числе, краткую «художественную энциклопедию» десятилетней афганской войны. Творческий союз писателя Андрея Константинова и журналиста Бориса Подопригоры впервые обрёл полноценное литературное значение после их совместного дебюта — военного романа «Рота». Только теперь правда участника чеченской войны дополнена правдой о войне афганской. Впервые военный роман побуждает осмыслить современные истоки нашего национального достоинства. «Если кто меня слышит» звучит как призыв его сохранить.

Андрей Константинов , Борис Александрович Подопригора , Борис Подопригора

Проза / Проза о войне / Военная проза