Переможців не судять

^{В Ровенской и Волынской областях в состав специальных групп вливались также бывшие партизаны-ковпаковцы, хорошо знакомые с местными условиями, которые имели большой опыт борьбы с оуновским бандитизмом.}

^{По своему внешнему виду и вооружению, знанию местных бытовых особенностей, языка и конспиративному способу действий личный состав специальных групп ничем не отличался от бандитов УПА, что вводило в заблуждение аппарат живой связи и главарей УПА и оуновского подполья.}

^{В случаях угрозы расшифровки или невозможности осуществления захвата определенных планом главарей ОУН-УПА участники спецгрупп уничтожают последних, к тому же во многих случаях создают такое впечатление в оуновской среде и среди населения, что уничтожение руководителей ОУН-УПА осуществлено бандитами СБ[43].}

^{В состав каждой спецгруппы входит от 3 до 50 и больше лиц, которые в зависимости от легенды и задания представляют собой особую «свиту» вымышленного бандитского руководителя.}

^{По состоянию на 20 июня 1945 г. всего в западных областях Украины действует 156 спецгрупп с общим количеством участников в них — 1783 человека.}

^{Нарком внутренних дел УССР — Рясный».}[44]

Скворцов звівся та пройшов по кабінету, виглянув у вікно. З третього поверху було добре видно все подвір’я, і він згадав, як у квітні ледь не вбили його вірного помічника Гребінкіна. Водій таки загинув, застрелений якимось недобитим бандерівцем прямо в машині. Його тоді знайшли та підірвали гранатою, а водія поховали… І він потім сам писав листа його родині… Хлопець три роки провоював, смерть його минала, а тут на тобі! Непомітно пролетіло літо. Вже і вересень завершується, а в області як вирувало, так і вирує! Як лилася кров, так і ллється… І нічого зробити не можна, бодай би всі вони повиздихували!!!

***

Криївку зробили швидко. Оглядаючи подвір’я, ніхто не міг навіть припустити, що тут викопано схрон на дві великі кімнати та ще й з маленькою вбиральнею, де стояло спеціальне цебро з кришкою. Криївку обладнали вентиляцією та запасним виходом у дровітні. При будівництві дуже поспішали, бо мали йти у рейд, а поранених треба було залишити десь у надійному місці. За два дні до початку рейду в сусідньому селі розтрощили крамницю райспоживспілки, вбили охоронця, у якогось поляка забрали теличку, яку не гаючи часу прирізали, привезли до шпиталю два вози продовольства і трохи грошей. Все це робили по ночах, надзвичайно обережно, тому в селі ніхто й не здогадувався, що відбувається в хаті, де мешкає молода Марічка Дацьків, яка одна плекає двох діточок. Під виглядом біженки у Марії поселилася літня жінка, що мала надавати пораненим медичну допомогу. Василина Карпівна Процько, так її звали, була сільською фельдшерицею, яка вміла все: і прийняти пологи, і вилікувати ангіну, і дати раду вогнепальній рані. Усе доводилося робити їй за довге нелегке життя. Гордій не дуже питав, погоджується вона працювати у шпиталі чи ні…

— Треба! — жорстко сказав, і на цьому обговорення скінчилося.

Василина зібрала найнеобхідніше та й сіла на воза. Її повезли за тридцять кілометрів від родини, від онуків… А спробуй відмовитися, коли за спиною командира стоїть ще з десяток озброєних парубків і дивляться на неї важкими поглядами.

Перших поранених привезли вночі. Василина швиденько оглянула хлопців, важко зітхнула та похитала головою:

— Невже не можна було хоча б сечею продезинфікувати? Про чисті пов’язки я вже мовчу! — і заходилася поратися біля них.