— Не хвилюйся. А робити почнемо зараз. Ти, головне, за дітьми приглянь, щоб, не дай Боже, не побачили. Дитина, вона ж і є дитина, ляпне де не треба, і біда буде. Зрозуміла? Ти не переймайся! Зробимо у тебе шпиталь на кілька ліжок, і тобі трохи легше буде. Харчами допоможемо, одягом і взагалі… Згода? Авжеж, згода! Ми ж із тобою стільки років поруч…
Хата стояла на околиці села, ліс неподалік, що й казати, зручно! А коли Гордій взнав, хто мешкає у цій оселі, то й зовсім зрадів. Про таке він і не мріяв! 1 взагалі, побачити вірну бойову подругу тут, у Великій Прошеві, було неочікувано. Коли йому довелося зникнути зі Стасова, він загубив Марусину у вирі подій. Потім, коли вже влаштувався з невеличким загоном неподалік від Великої Прошеви, то поцікавився, як там справи у Марії, і взнав жахливу звістку про смерть свекра та свекрухи від рук Казимира Грабовського і про те, як жорстоко помстився полякові Василь. Відтоді родина Когутів зникла. Гордій не шукав Марію, розуміючи, що це марна справа, і відклав це діло на потім. І ось, раптом, така зустріч!
— Отже так, Маріє… Змінимо тобі псевдо. Як бажаєш називатися?
— Та мені байдуже…
— Ти завжди була розумною, тому бути тобі Розумницею. Розумниця, ось як ти віднині будеш називатися. Добре, похрестили тебе. Криївку почнемо копати вже. Гайда на подвір’я, оглянемо, що і як.
Вийшли на невеличке подвір’я. Ніч була темна, як завжди буває у серпні. Небо чорне, наче сажа з пічної труби, накрило землю і лише підморгувало біло-блакитними цяточками зірок. Чиркнула на мить та згасла падаюча зірка, і тієї ж миті ще одна… Десь у сусідів, мабуть, спросоння, гавкнув собака, погарчав і замовк, і знову запанувала над селом тиша. Гордій важко зітхнув:
— Глянь, яка краса… А ми вчора трьом полякам та парі москалів життя вкоротили. Чому? Тому, що ця земля така гарна… А вони сюди лізуть і лізуть… Ніби тут медом намащено! Це наша земля! Га, Розумнице?
— Так, Гордію. Це — наша земля…
— Тому хай вони вшиваються звідси, а то усіх поріжемо! Гей, хлопці!
Наче з-під землі на городі з’явилися темні тіні та безшумно підійшли до хати.
— Нумо, дивіться, де можна криївку під шпиталь влаштувати.
За кілька хвилин подвір’я ретельно оглянули. Зазирнули у кожну шпаринку, обнишпорили кожен куточок та одностайно вирішили, що найкраще влаштувати вхід до схрону з льоху. У льосі вхід замаскувати якоюсь діжкою чи ще чимось. Там темно, а свічкою чи ліхтариком багато не насвітиш, тому і вхід побачити буде важко. Хлопці одразу взялися до роботи. Все, що потрібно, принесли із собою: саперні лопатки, плетені корзини, щоб відносити викопану землю подалі, кілька невеличких колод та дощок для укріплення стелі…
А Марія-Розумниця повернулася до хати і довго не могла заснути, вдивляючись у нічну стелю широко розплющеними очима. Лежала, лежала, а потім сльози самі покотилися з очей, збігаючи по щоках на тверду подушку. Васильку, Васильку… Де ж ти там, ріднесенький! Чи живий? Як же без тебе тяжко… Одиноко та сумно! Де ж ти, коханий? Васильку, Васильку…
Скворцов, морщачи лоба, читав політінформації, які були передані в обласне управління з облвиконкому. Таких політінформацій у нього була ціла тека. Куди б їх не адресували, вони опинялися в управлінні НКВС, а потім потрапляли до нього. Як заступник начальника обласного управління, саме він відповідав за боротьбу з бандитизмом. Наразі читав чергову інформацію[41]
:СЕКРЕТАРЮ ТЕРНОПОЛЬСКОГО ОБКОМА КП/б/У
ТОВ. КОМПАНЕЦ
ПРЕДСЕДАТЕЛЮ ИСПОЛКОМА ОБЛАСТНОГО СОВЕТА
ДЕПУТАТОВ ТРУДЯЩИХСЯ ТОВ. АРТЮЩЕНКО
О проявлениях и действиях к/p бандгруппировок и политикоморальном состоянии населения Тлустенского района.
ПОЛИТИНФОРМАЦИЯ
После продвижения фронта и в/частей вперёд, в районе начали активно себя проявлять к/p бандеровские группировки, которые деморализуют нормальную жизнь и деятельность района. Достаточной борьбы с проявлением бандгруппировок в районе не ведётся.
Местные органы НКВД малочисленны своим составом, — не в силах своевременно принимать меры по ликвидации бандгруппировок. Отряды по борьбе с бандитизмом в нашем районе также положительных результатов не дали.