ПІСНІ

Не зга­даю гад­ки,
Не змис­лю я мислі!..
Як чорнії хма­ри,
Чорні ду­ми звис­ли!
Порадь, ма­ти, що діяти,
Ой чи жи­ти, чи вми­ра­ти?
Порадь, моя ма­ти!
Розпукає сер­це,
Каменіють гру­ди.
Скажи, моя не­не,
Що зо мною бу­де.
Кажуть лю­ди: "В світі ча­ри;
В світі лю­ди, не та­та­ри -
Не бу­деш без па­ри!"
Ой світе мій, світе!
Лушпина оріха!
Де твої роз­коші
Та де твоя втіха?
Нудно в тобі, як в не­волі,
Тілько му­ка, тілько болі,
Ні волі, ні долі!
І ви, мої лю­ди,
Люди - не та­та­ри,
Чи хоч раз ви ру­ку
Сироті по­да­ли?
Кому го­ре - го­ре й бу­де,
Другим жа­лю не при­бу­де,
Люди ж мої, лю­ди!
Наоколо гля­неш -
Та й ка­ме­нем ста­неш,
А на се­бе гля­неш, -
Як би­ли­на, в'янеш.
Лист за лис­том опа­дає,
Рік за ро­ком уп­ли­ває,
Назад не вер­тає!
Не зга­даю гад­ки,
Не змис­лю я мислі,
Як чорнії хма­ри,
Чорні ду­ми звис­ли.
Порадь, ма­ти, що діяти:
Ой чи жи­ти, чи вми­ра­ти?
Порадь, моя ма­ти!

ОЙ ВИЙ­ДУ Я У СА­ДО­ЧОК...

Ой вий­ду я у са­до­чок -
В са­доч­ку ка­ли­на,
Край ка­ли­ни шов­ком шиє
Любая дівчи­на.
Подивлюся на ка­ли­ну -
Вона роз­пу­кає!
Подивлюся на дівчи­ну -
Дівча обіймає.
Тая ж са­ма ка­ли­нонька,
Та вже за­ви­ну­лась;
Тая ж са­ма дівчи­нонька,
Та вже відвер­ну­лась.
Завинулась ка­ли­нонька
Та й не роз­пу­кає;
Відвернулась дівчи­нонька
Та й не пог­ля­дає.
Ой вий­ду я у са­до­чок,
Буду виг­ля­да­ти,
Чи не вий­де моя ми­ла
Рути підли­ва­ти.
Вийшла ми­ла, по­хо­ди­ла,
Рути не підли­ла,
Тілько вер­хи поз­ри­ва­ла,
На во­ду пус­ти­ла!..
Тая ж ру­та зе­ле­ная,
Та цвіту не­має;
Та ж дівчи­на мо­ло­дая,
Та вже не ко­хає.
Стоптав би я те­бе, ру­то, -
Та з жа­лю не мо­жу;
Забув би я те­бе, ми­ла, -
Забути не мо­жу!
Ой вий­ду я у са­до­чок,
Стану край вікон­ця,
Чи не вий­де моя ми­ла
Ще раз до схід сон­ця?
А ми­лая, як не тая,
Спить собі, дрімає
Та но­во­го мо­ло­до­го
К сер­цю при­гор­тає.
Тії ж очі, тії бро­ви,
Та не той хлоп­чи­на;
Та ж го­луб­ка ко­ло нього,
Та вже не дівчи­на.
Прострілив би я вас з лу­ка!
Та з лу­ка не пал­ко!
Положив би вічно спа­ти,
Та все чо­гось жал­ко!

БОГДАЙ ТЕБЕ