Похід Болбочана на Крим

Тимчасом головні сили Кримської ґрупи наближалися до міста. У "Штабі Оборони" до рук українського війська дісталася скарбниця, все листування, документи, проекти, мапи і т. д. Крім того захоплено цікаві документи про укріплення Сиваша. Будова цих фортів обійшлась більшовикам у три міліони рублів. Роботи виконувала спеціяльна комісія інжинірів, по останніх вимогах військової техніки, під доглядом комісара Чорноморського флоту Спіро. Неприступність Сиваша була очевидна і пізніше Москва довго не могла зрозуміти причини такого скорого падіння Криму. Із заяв головного Комісара Чорноморського флоту, який брав діяльну участь в організації оборони суходолу Криму, Перекоп був закріплений так добре, що на ньому можна було триматись, не пускаючи ворога, досить довгий час. [16]

Тут-же з документів "Штабу Оборони" довідались, що розбиті й одкинуті на беріг моря під Мілітополем більшовицькі частини, концентруються в районі берегових сіл Степанівка і Курилівка, де за ними послані спеціяльні судна і що ці недобитки під охороною міноносців будуть відправлені для реорганізації в м. Темрюк, порт на Азовському морі. Крім того захоплено ще багато іншого цікавого матеріялу.

В дві годині по зайняттю нашим авангардом Симферополя, прибули головні сили українського війська ешелонами з бронепотягами і штаб Кримської ґрупи. Зараз-же приступлено до планового очищення міста від більшовиків, котрі з приводу наглого захоплення міста, не вспіли його залишити. Місто обнято тісним кордоном. Всі виходи замкнено й почалося виловлювання більшовиків.

Між іншим, поява українських військ у Симферополі й захоплення "Штабу Оборони Кримської Республики" було таке нагле й несподіване для більшовиків, що вони не вспіли своєчасно повідомити про це Севастопіль, який нічого не догадуючись, ще чотири години підтримував телеграфічний і телефонічний звязок з Симферополем.

Штаб Кримської ґрупи, використовуючи полонених зі "Штабу Оборони", діставав з Севастополя цінні відомости про настрій і пляни більшовиків. З балачок по телефону було видно, що більшовики в Севастополі зовсім стратили надію на вдержання Криму, стратили навіть надію на вдержання самото Севастополя.

Часто повторювали вираз: "Прідьотся, таваріщі, садітца в бухту на дно".

Дуже цікавилися Українцями, яких називали "Гайдамаками", а один комісар навіть висловився, що краще було б на випадок капітуляції Севастополя, здати його Українцям, а не Німцям.

З цих балачок було рівно ж відомо, що в Севастополі заклався "Комітет Оборони", в склад якого ввійшли і небільшовики, а навіть оставші від розгрому морські офіцери. Севастопіль увесь час лаяв "Штаб Оборони" за його млявість й інертність заходів виявлених для затримання ворожого наступу.

З Севастополя післано спеціяльного комісара, який повинен був взяти оборону Симферополя в свої руки й зорганізувати фронт по лінії Косланітська Затока-Сарабузи-Граматиково. З цією метою вислано залізничним шляхом на Симферопіль великі відділи матросів. Комісар зі штабом виїхав самоходами по шосі. Для затримання цього комісара спеціяльно вислано самоходовий відділ з одним автопанцирником. Всі ці відомости діставалися до нас телеграфічно.

Коли більшовицького комісара наш відділ затримав під Симферополем, він ніяк не міг зрозуміти, що сталося.

Зпочатку вважав, що з ним жартують, а потім рішив, що залога Симферополя збунтувалась проти совітської влади і тому став погрожувати репресіями; все одразу зрозумів тоді аж, коли його привели в штаб ґрупи.

Після підходу головних українських сил до Симферополя, наші бронепотяги зразу ж висунулись за місто на лінію ст. Альма, а до вечера 24 цвітня за допомогою Гордієнківського полку і добровольців татар, просунулись на лінію Бахчисарая.

На Симферопільському залізничному двірці полковника Болбочана зустріла депутація від місцевого Самоврядування, котра в імени цілого населення Симферополя щиро його витала, як свого вибавителя. Витала в його особі Українську Армію і отверто виявляла свою радість з того, що Симферополь зайняли українські війська, а не німецькі. Депутація просила Болбочана відвідати мійське Самоврядування, яке зібралося в повному складі, для того, щоби привітати українське військо і українську владу.

Болбочан зпочатку відмовився, бажаючи негайно вирушити в напрямку Альма-Бахчисарай, але коли довідався, що для цього прийдеться переформовувати ешелони, які були задовгі для цього шляху, рішив поїхати. Віддавши наказ про скорочення потягів і про пересування кінноти з гірськими гарматами, гірськими стежками в напрямку на Бахчисарай, Болбочан поїхав з депутацією в мійське Самоправління.