Порожня могила

— Еге ж, я втомився!—відповів череп. — Цілу ніч не спав, як ви. Он ти й сама наче вичавлена, й Локвуд сидить синій, як труп на шибениці, а в Кабінса жовтий висип на підборідді .. Що це він, підхопив якусь заразу в підземеллі?

— Це жовток від вареного яйця, — пояснила я. — Це все дурниці. Мені треба поговорити з тобою про Марісу.

Дух примружив очі:

— Ні Нам треба поговорити про моє звільнення. Ми ж домовлялись.

Я завагалась:

— Ні, не тут. І не зараз. Краще поговорімо про це пізніше.

— Пізніше? Колисаме? Через піз року? Чи, може, через рік? Отак вам, жінкам, вірити!

— Ну, гаразд. Через кілька хвилин.

Привид знову скривився:

— Я таке вже чув! Спочатку — «через кілька хвилин», а потім за ці кілька хвилин щось станеться, ти про мене забудеш — і я так і сидітиму тут, тарабанячи пальцями по склу...

— У тебе немає пальців, — сердито буркнула я. — Та й що тобі час — ти ж мертвий! І до того ж за кілька хвилин я про тебе не забуду! Годі вже рюмсати! — тут я підняла голову й вигукнула: — Голлі, привіт!

На дверях кухні з’явилася Голлі Манро, що саме несла в руках полотняну господарську торбину. Швиденько озирнувши нас, вона пригладила вільною рукою своє довге чорняве волосся.

— Принесла пончиків, Голлі? — Джордж не зводив очей з торбини.

— Принесла, — якимось дивним голосом відповіла Голлі. Вонахутко пройшла повз нас і заходилась викладати покупки на кухонний стіл. Робила вона це якось знехотя, з застиглим обличчям і щільно стиснутими вустами.

— Що з тобою, Голлі? Все гаразд? — запитала я.

— Не дуже, — вона жбурнула вбік порожню торбину, взяла порожню склянку й наповнила її холодною водою. — Я зустріла в крамниці сера Руперта Ґейла.

Ми всі втупились у неї. Сер Руперт Ґейл, найближчий помічник Пенелопи Фіттес, чудовий фехтувальник і особа вкрай небезпечна, був виконавцем найделікатніших доручень своєї господині і не боявся заради цього забруднити свої руки. А ще він славився вмінням тиснути на будь-яких Пенелопиних супротивників. Наші з ним шляхи вже неодноразово перетинались.

— Приїхали, — сумно промовив череп. — Я ж казав, що ти забудеш про мене.

Я прикрутила важіль на кришці склянки й запитала:

— Що ж він робив там, Голлі?

— Чекав на мене, — Голлі випила воду одним довгим ковтком, немовби намагаючись змити якийсь огидний присмак у роті. — Пхе, який він бридкий!

— Він погрожував тобі? — поцікавився Локвуд, далі нерухомо сидячи на стільці.

— Відверто — ні. Хіба що натякав. Ти ж його знаєш — підходить до тебе впритул, посміхається й смердить одеколоном. Казав, що перевіряє, мовляв, чи не ведемо ми «надто небезпечних розслідувань». Тобто чи не нишпоримо за Пенелопою.

— Ні, ми тепер працюємо тільки над найбезпечнішими справами, — відповів Локвуд. — А що він іще казав?

— Попереджав. Хоч і приховано. Якщо ми візьмемось до якого-небудь «надто небезпечного» розслідування, то це може погано для нас закінчитись. «Ви ж не хочете, щоб з вашою чудовою невеличкою агенцією сталося щось прикре. ..» Тьху! — вона поставила склянку до мийки. — А ще він хотів довідатись, де ми були минулої ночі.

Ми з Локвудом перезирнулись:

— Коли саме?

— Після півночі. Сказав, що в нього є відомості, ніби нас не було вдома.

— Вони знову стежать за нами, — зауважила я. — І що ж ти йому сказала?

— Сказала, що не знаю, бо вже була в себе вдома, — стенула плечима Голлі. — Боюся, що він зумів захопити мене зненацька.

— Усе гаразд, — спокійно відповів Локвуд. — У нас на цей випадок є алібі. Ми були в Кентіш-Тауні й знешкоджували там пару Кам’яних Молотів. Папірець про це Джордж зліпить за три хвилини.

— Уже зліпив,—обізвався Джордж.— Голлі, не засмучуйся. Скуштуй краще пончиків.

— Дякую, я краще візьму яблуко.

Джордж скрушно хитнув головою:

— Ні, яблуком тут не зарадити. Це доведено. Коли в людини нервовий струс... у мене, до речі, теж зараз струс... — він поглянув на пакунок, що лежав на кухонному столі.

— Гаразд, Джордже, діставай тарілки, — наказав Локвуд. — У нас усіх струс.

І ми всі взялися до пончиків — навіть Голлі. До речі, Джордж мав цілковиту рацію: після пончиків світ повернувся до свого звичайного стану. Тобто майже звичайного, бо в ньому ще залишалось чимало незбагненних речей. Маріси в усипальниці не виявилось. Вінкмена звільнили з ув’язнення. Та й зустріч Голлі з сером Рупертом теж була, врешті, надзвичайним явищем.

***