Порожня могила

Локвуд, що увійшов разом зі мною, аж заморгав з подиву:

— Стривай! Що це — мої светри?! І мої найкращі сорочки — прямісінько під її брудними чоботиськами? Ви спорожнили увесь мій гардероб!

— Треба ж їй хоч щось постелити собі, — заперечив Джордж. — Не спати ж просто так, на підлозі.

— Там у шафці є аж дві запасні ковдри!

— Ну, гаразд уже, — перервав його Джордж. — Не було часу шукати ті ковдри. Фло й так цілу ніч не відходила від мене. Тістечок я, здається, вже наївся... — він поволі відсунув тацю вбік і запитав, вивчаючи своїм пильним оком наші подряпини й садна: — Що це з вами? Вирішили переплюнути мене?

— Так собі, погуляти ходили, — відповів Локвуд. — І принесли тобі дарунок... — він поклав перед Джорджем примірник «Таємних знань» у чорних палітурках. — Гадаю, ця книженція варта кількох подряпин.

Нижня частина синього Джорджевого обличчя розцвіла усмішкою:

— До Різдва ще далеко, а ви вже з дарунком! Дякую... — він легенько поплескав по палітурці. — Звідки це? З Будинку Фіттес чи з Товариства Орфея?

— З Товариства Орфея, — відповів Локвуд. — І, якщо вже ти запитав про нього, простудіюй цю книжку якнайшвидше. У нас обмаль часу.

* * *

Наш напад на Товариство Орфея був поворотним моментом, і всі ми чудово розуміли це. Спочатку історія з Джорджем, потім наш нічний удар у відповідь — бойові дії розпочалися з обох боків, і тепер уже не було жодної змоги повернутись до того крихкого перемир’я, котре діяло ще кілька днів тому. Відповідь на нашу атаку мала відбутись якнайскоріше, питання полягало тільки в тому, що це буде за відповідь. Я була певна, що будь-якої миті, ще до обіду, сюди вдеруться люди Маріси Фіттес і оперативна група ДЕПРІК і в кайданках поведуть нас із собою.

Проте нічого такого не трапилось. День тривав спокійно — чи, радше, тривав би спокійно, якби Локвуд не взявся до бурхливої діяльності.

Незважаючи на недосип, події останньої ночі підбадьорили Локвуда. Його сповнювало дивне, невтомне завзяття, що не давало йому спокою й передавалося нам усім. Рано чи пізно вороги мали завдати удару у відповідь, тож ми мусили готуватись до цього якнайшвидше. Саме на це Локвуд і скеровував наші зусилля. Він був усюди, його очі сяяли, а голос, яким він віддавав накази й вибудовував плани, лунав спокійно та розважливо. Кіпс, що ночував у нашій бібліотеці на підлозі (влаштуватись у порожній Джорджевій спальні він уперто відмовився), вирушив у центр Лондона з довжелезним списком покупок. Голлі подалася до Маллета, а Костомаху-Фло, яка нарешті прокинулась, відставили від Джорджевого ліжка й теж наділили завданням.

— Фло, я хочу, щоб ти стала нашими вухами, — сказав їй Локвуд. — Мені треба знати, які розмови зараз точаться між продавцями артефактів. Чутки, плітки про всі химерні речі, які хтось десь побачив або почув. Насамперед — усе щодо сера Руперта Ґейла та людей «Фіттес». Такі новини якнайшвидше поширюються серед злочинців, а краще за тебе їх ніхто не підслухає.

З того, як скривилось обличчя Фло, я зрозуміла, що зараз вона пошле Локвуда з цим завданням до дідька лисого, однак вона лише тихенько кивнула і майнула надвір через садок. Коли Локвуд по-справжньому чогось потребував, важко було йому відмовити.

Далі пішов кудись і сам Локвуд, наказавши мені доглядати Джорджа. Він не сказав, куди саме зібрався, тож я дивилась у вікно, як він заклопотано прямує Портленд-Роу, й мені зашкребло на серці. Попри сенсаційне відкриття, пов’язане зі смертю його батьків, Локвуд здавався навдивовижу спокійним і навіть захопленим нинішніми подіями. Відчайдушна його рішучість іти проти власної долі, яку я помітила тоді на кладовищі, тепер зміцнилась, наповнившись новою метою. Наші вороги кинули нам відвертий виклик. Смерть Локвудових батьків виявилась аж ніяк не випадковою, як він донедавна думав. Я розуміла, чому це так хвилює й навіть бадьорить його, однак пам’ятала, які сили повстали проти нас саме тепер, коли ми навряд чи могли сподіватись на допомогу Барнса, ДЕПРІК чи когось іще. Тож я зі страхом думала про те, чим це все може скінчитись.

Я зазирнула до спальні. Джордж знову заснув. Книжку, яку ми принесли, він ще не читав. Я відчинила вікно, щоб провітрити кімнату, поставила у вазу свіжий лавандовий букетик. Одначе за всіх моїх зусиль сліди перебування тут Фло так і залишались. Тож я вийшла із спальні, залишивши Джорджа на самоті.

Решта ранку тієї доби минула в будинку № 35 на Портленд-Роу цілком спокійно, тільки згодом, ближче до обіду, у нас затремтіли шибки, коли до брами під’їхала величезна вантажівка. У кабіні поруч із водієм сидів Квіл Кіпс. Під його керівництвом робітники почали вивантажувати з автомобіля й заносити до передпокою дерев’яні плити, будівельне знаряддя, линви й таке інше добро. Тільки-но вантажівка поїхала геть, як з’явився фургон від Маллета, в кабіні якого сиділа Голлі. Коли обидва автомобілі нарешті роз’їхались на нашій вузенькій вуличці, до будівельних матеріалів у передпокої додалися торбини з залізними стружками, сіллю та каністри з магнієм.