Портрет Доріана Ґрея (збірник)

– Вони повинні цікавити вас, Доріане. Кожній порядній людині дорога її репутація. Ви ж не хочете, щоб вас вважали аморальним і безчесним. Авжеж, у вас високе становище, багатство й таке інше. Але це ще не все. Скажу вам щиро – я ані на крихту не вірю в ці чутки. В усякому разі, не можу вірити, коли бачу вас. Адже розбещеність полишає сліди на людському обличчі, її не можна втаїти. Іноді мовлять про «потаємні» вади. Але таких не існує. Аморальне життя позначиться на обрисах рота, на обважнілих повіках, навіть на формі рук. Торік один добродій, – ім’я байдуже, але ви його знаєте, – прийшов до мене замовити портрета. Я ніколи раніше з ним не бачився, ніколи й нічого не чув про нього; щоправда, опісля наслухався вдосталь. Так от він запропонував шалені гроші, але я відмовився: його пальці чимось одразу викликали в мене огиду. Тепер я знаю, що мав цілковиту рацію, чуття не підвело мене – життєвий шлях цієї людини страшний! Але ви, Доріане!.. Ваше чисте, невинне обличчя, ваша чудесна незаймана юність… Ні, я не можу повірити в жодне криве слово на вас! І однак бачу я вас тепер незчаста, ви ніколи вже не заходите до мене в робітню, і ми далеко один від одного. Тож коли я чую всі ці брудні історії про вас, – я не знаю, чим відповісти. Чому це, Доріане, така людина, як герцог Бервік, виходить з кімнати в клубі, щойно тільки ви там з’являєтесь? Чому це багато шанованих лондонців ані у вас не бувають, ані самі вас не запрошують? Ви один час приятелювали з лордом Стейвлі. Минулого тижня я зустрів його на обіді. У розмові якось згадали вас – у зв’язку з тими мініатюрами, що ви дали на виставку в галерею Дадлі.[150] Стейвлі презирливо скривився, почувши ваше ім’я, і сказав, що у вас, може, і найхудожніші смаки, але що з вами не можна знатися чистій дівчині, а цнотливій жінці навіть бути в одній кімнаті з такою людиною і то не годиться. Я нагадав йому, що ви мій друг, і зажадав пояснень. І він їх дав. Так навпростець і виклав перед усіма! Це був жах! Чому дружба з вами така фатальна для молодих людей? Той нещасний хлопчина з гвардії, що заподіяв смерть собі. Ви ж були близьким його приятелем! Потім сер Генрі Ештон, що так заплямував свою репутацію, аж мусив покинути Англію – ви ж із ним були нерозлучні! А цей Адріан Сінґлетон, – до чого він докотився!? А одинак-син лорда Кента, – яке його майбутнє? Я вчора стрів старого на Сент-Джеймс-стріті – він просто вбитий наругою і горем. А юний герцог Перт? Яке життя він веде тепер? Хіба хоч одна порядна людина погодиться мати з ним що спільного?

– Стривайте, Безіле. Ви говорите про те, чого зовсім не знаєте, – перепинив його Доріан Ґрей, кусаючи губи. Безмежну зневагу чути було у нього в голосі. – Ви питаєте, чому Бервік виходить з кімнати, коли я туди входжу? Це тому, що я знаю все про його життя, а не тому, що він знає щось про моє. Де ж може бути чистим ім’я людини, в жилах якої тече така кров! Ви питаєте за Генрі Ештона і юного герцога Перта. Хіба це я навчив Ештона його вад, а герцога – розпусти? Якщо недолугий Кентів син узяв собі якусь вуличну розтіпаху за жінку, то до чого тут я? Якщо Адріан Сінґлетон підробив підпис приятеля на векселі, то хіба я мав утримувати його від цього? Знаю я, як у нашій країні вміють плескати язиками. Наші буржуа люблять за жирним обідом попишатися своїми чеснотами та пускати поголоски про, мовляв, «моральний розклад» аристократії, вдаючи, ніби й вони теж належать до світського товариства і запанібрата з тими, кого обмовляють. У нас в Англії досить людині бути несхожою на інших – чи то розумом, чи вдачею, – як перший-ліпший пащикун може верзти про неї казна-що. А як живуть вони, ті, хто претендує на добропорядність? Любий мій, ви забуваєте, що ми на батьківщині лицемірів.

– Доріане, та не в цьому справа! – скрикнув Голворд. – Я знаю, Англія доволі зіпсута, і англійське суспільство ні на що не здале. Але саме через те я й хочу, щоб ви були чистим. А ви – не таким виявилися… Ми маємо право оцінювати людину з того, як вона впливає на своїх друзів. Ваші ж друзі, здається, втратили будь-яке поняття про честь, добро, цноту. Ви заразили їх шалом до насолод. І вони скотились у прірву. Ви довели їх до того. Так, ви довели – і ви ще можете безжурно усміхатись, як от і зараз!.. Але є ще й гірше. Вас із Гаррі і водою не розіллєш. То хоча б через це, коли вже ніщо інше вас не стримує, ви не ославлювали б його сестри, щоб ім’я її кожен переминав на зубах!

– Обережніш, Безіле! Ви заходите надто далеко.