Читаем Порушник праху полностью

— Вінсон Ґаврі досі єдиний, кого публічно знають.

— І він публічно заробив кулю собі в спину, серед білого дня, — сказав дядько. — Що ж, це один зі способів зробити людину публічною… Гаразд, — вів далі дядько. — Ким був цей інший чоловік?

Лукас не відповів. Він не рухався — можливо, навіть не чув, сидячи тихо і неуважно, навіть не чекаючи на питання: просто сидів собі, доки дядько спостерігав за ним. Тоді дядько сказав:

— Гаразд. Що вони робили з матеріалами?

— На лісовому складі сортували, доки не подрібнять та на кругляки не розпиляють, а потім щоб усе разом продати, коли розпиляють. Там був тільки один, інший, який приїздив поночі та витягував цю деревину, приїжджав пізно, як стемніє, на вантажівці, та забирав ліс і віз до Ґлазґо чи до Голлімаунта, і там продавав, а гроші — собі у кишеню.

— Звідки ти знаєш?

— Я їх бачив. Стежив за ними.

Він ні на мить не сумнівався в його словах, бо згадав Ефраїма, батька Паралі, перед смертю, старого-старого вдівця, який майже цілий день дрімав і прокидався у кріслі-гойдалці на галереї будинку Паралі влітку, і біля каміна — узимку, а вночі блукав шляхами, не щоб кудись утекти, а просто так, аби рухатися, опиняючись інколи за п’ять-шість миль від міста, доки не повертався на світанні й знову не дрімав, постійно прокидаючись, цілий день у кріслі.

— Гаразд, — мовив дядько. — Тоді що?

— Це все, — сказав Лукас. — Він просто накрадав силу-силенну деревини щоночі або майже щоночі.

Його дядько дивився на Лукаса, може, секунд зо десять. Він вимовив спокійним голосом із ледь приглушеним подивом:

— Значить, ти взяв свій пістолет і пішов виправити несправедливість. Ти, чорномазий, узяв пістолет і пішов, щоб виправити несправедливість між двома білими. А на що ти очікував? На що?

— Та ні на що я не очікував, — відповів Лукас. — Я хотів…

— Ти пішов до магазину, — сказав дядько, — але тобі пощастило спочатку зустріти Вінсона Ґаврі, ти пішов за ним до лісу та розповів йому, що напарник його грабує і, цілком природно, той тебе почав клясти, обізвав брехлом чи ще якось — правда це чи ні, але природно, що він вчинив би так; може, він навіть збив тебе з ніг та й пішов собі далі, а ти вистрелив йому в спину…

— Не вродився той, який збив би мене з ніг, — перебив Лукас.

— То гірше, — відповів дядько. — То гірше для тебе. Це навіть не самозахист. Ти просто вистрелив йому в спину. І тоді ти стояв над ним, і пістолет, з якого ти зробив постріл, стирчав у тебе з кишені — мовляв, хай прийдуть білі та схоплять тебе. І якби не цей зігнутий у дугу від ревматизму констебль, якому, по-перше, на тій дільниці не було чого робити, а по-друге, там узагалі не його робота, йому б розносити повістки до суду та супроводжувати до тюрми тих, кому вручено ордер на арешт, — то він мав достатньо мужності, аби стримати все це чортове кодло з Четвертої дільниці за півтори години до того, коли Гоуп Гемптон визнав за доречне чи пригадав, чи викрутився якось, аби відвезти тебе до тюрми… тримаючи на повідку весь цей окружний набрід, проти якого ти навіть за сто літ всіх своїх друзів не назбираєш…

— Нема у мене друзів, — вимовив Лукас із жорсткою і непохитною гордістю, і ще щось промовив, але дядько вже перебив його, ведучи далі:

— Бісову правду кажеш — нема. А якби колись і були, то цим пострілом з пістолета їх би змело, як листя у бурю, доки Царство Боже не настане… Що? — схопився дядько. — Ти щось сказав?

— Я сказав, що сам платитиму, — відповів Лукас.

— Розумію, — сказав дядько. — Тобі не треба друзів; ти платиш готівкою. Так. Розумію. Тепер послухай мене. Завтра ти постанеш перед великим судилищем. Там тебе звинуватять. Потім, якщо захочеш, я скажу містеру Гемп-тону, щоб він перевів тебе у Моттстаун або навіть далі, доки суд не збереться наступного місяця. Тоді ти офіційно визнаєш себе винним; я вмовлю окружного прокурора дозволити тобі це зробити, бо ти старий і раніше ні до чого не був причетний, — маю на увазі те, що можуть про тебе знати суддя і окружний прокурор, бо вони мешкають за п’ятдесят миль звідси, за округом Йокнапатофа. Тоді тебе не повісять, а відправлять до каторжної тюрми, де, певно, ти не протягнеш стільки, щоб дочекатися помилування, але принаймні ті Ґаврі до тебе там не доберуться. Хочеш, щоб я лишився тут на ніч?

— Гадаю, ні, — відповів Лукас. — Вони всю ніч мене промарудили, і я очей не склепив, хочу спробувати поспати. А якщо ви тут залишитеся, то до ранку проговорите.

— Так, — одрізав дядько, а далі йому: — Ходімо, — уже рухаючись до дверей. Тоді дядько зупинився. — Ти чогось хочеш?

— Можете послати мені трохи тютюну, — сказав Лукас. — Якщо ті Ґаврі дадуть мені часинку на перекур.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Купец
Купец

Можно выйти живым из ада.Можно даже увести с собою любимого человека.Но ад всегда следует за тобою по пятам.Попав в поле зрения спецслужб, человек уже не принадлежит себе. Никто не обязан учитывать его желания и считаться с его запросами. Чтобы обеспечить покой своей жены и еще не родившегося сына, Беглец соглашается вернуться в «Зону-31». На этот раз – уже не в роли Бродяги, ему поставлена задача, которую невозможно выполнить в одиночку. В команду Петра входят серьёзные специалисты, но на переднем крае предстоит выступать именно ему. Он должен предстать перед всеми в новом обличье – торговца.Но когда интересы могущественных транснациональных корпораций вступают в противоречие с интересами отдельного государства, в ход могут быть пущены любые, даже самые крайние средства…

Александр Сергеевич Конторович , Евгений Артёмович Алексеев , Руслан Викторович Мельников , Франц Кафка

Фантастика / Классическая проза / Самиздат, сетевая литература / Боевая фантастика / Попаданцы / Фэнтези
Ад
Ад

Анри Барбюс (1873–1935) — известный французский писатель, лауреат престижной французской литературной Гонкуровской премии.Роман «Ад», опубликованный в 1908 году, является его первым романом. Он до сих пор не был переведён на русский язык, хотя его перевели на многие языки.Выйдя в свет этот роман имел большой успех у читателей Франции, и до настоящего времени продолжает там регулярно переиздаваться.Роману более, чем сто лет, однако он включает в себя многие самые животрепещущие и злободневные человеческие проблемы, существующие и сейчас.В романе представлены все главные события и стороны человеческой жизни: рождение, смерть, любовь в её различных проявлениях, творчество, размышления научные и философские о сути жизни и мироздания, благородство и низость, слабости человеческие.Роман отличает предельный натурализм в описании многих эпизодов, прежде всего любовных.Главный герой считает, что вокруг человека — непостижимый безумный мир, полный противоречий на всех его уровнях: от самого простого житейского до возвышенного интеллектуального с размышлениями о вопросах мироздания.По его мнению, окружающий нас реальный мир есть мираж, галлюцинация. Человек в этом мире — Ничто. Это означает, что он должен быть сосредоточен только на самом себе, ибо всё существует только в нём самом.

Анри Барбюс

Классическая проза