Повернення до кафе на краю світу

— Вони стежать за вами. І змінюють те, що показують, залежно від того, що бачать.

Розділ 29

Я підійшов до стільниці в кутку кухні й узяв свій наплічник.

— Так швидко йдеш? — запитав Майк і всміхнувся.

Я всміхнувся у відповідь.

— «Хто я такий, щоб цього не робити?» Хочу зафіксувати це, поки не забув.

Я розстебнув наплічник і дістав свій записник осяянь.

— Для чого це? — поцікавився Майк.

— Для таких моментів, — відповів я й написав нотатку на одній із чистих сторінок. — Коли я поїхав звідси минулого разу, моя голова так повнилася думками, ідеями та осяяннями… Я знав: якщо не записуватиму їх, дещо забуду. Тож тієї ночі я, поїхавши і знайшовши ту бензоколонку, про яку ти казав, купив маленьку книжечку й почав фіксувати свої осяяння.

— Як ти визначаєш, що є осяянням?

— Просто знаю це. Це коли я щось чую й негайно змінююся. Часом це якісь дрібниці, наприклад якийсь факт або цитата. Утім, здебільшого це чудові зразки життєвої мудрості. Як те, що ти щойно сказав. Чуючи їх, я розумію: якщо запам’ятаю й застосовуватиму цю мудрість там, де це доречно, моє життя зміниться на краще.

— Тому ти їх і записуєш?

Я кивнув.

— А що ти з ними робиш?

— Гортаю вночі, перш ніж лягти спати. Або, якщо день непростий, беру записник, вибираю сторінку навмання й починаю читати. Так я зосереджуюся. Надихаюся.

Майк усміхнувся.

— Мені це подобається. Можна глянути?

— Звісно.

Я перекинув записника йому. Він розгорнув книжечку навмання й зачитав уголос:

«Я ніяк не можу це втратити. Жодної миті. Тепер, коли я це пережив, воно моє навіки».

Майк усміхнувся.

— Про що тут ідеться?

— Якось уранці, посерел першого року мандрів, до мене прийшло досить потужне одкровення. Украй багато того, що ми вважаємо своїм, дуже плинне. Речі ламаються, втрачають цінність, їх крадуть… Зате враження належать людині довіку. Коли вони в неї виникають, їх ніхто не може відібрати. Щоб залишити враження собі, не треба сплачувати податки, як на будинок. Їх не треба ховати під замком, як золото чи самоцвіти. Вони ваші. А ще їх можна відчувати знов і знов стільки разів, скільки заманеться, у будь-якому куточку світу. Це осяяння, яке ти шойно прочитав, справило на мене сильне враження. По-справжньому змінило мої уявлення про те, що робити із заробленими грішми. «Речі» стали не такими важливими. На перший план вийшли враження.

Майк кивнув.

— Мені це дуже до вподоби. Кумедно, що я навмання розгорнув записник саме на цьому осяянні. Зовсім недавно один із наших клієнтів поділився відомостями, які підтверджують твоє одкровення.

— Якими?

— Майже кожен п’ятий чоловік не доживає до пенсійного віку.

— Та ти жартуєш!

— Ні. Майже двадцять відсотків чоловіків помирає до шістдесяти п’яти років.

— Неймовірно. У поганому розумінні. Чому я не чув про це раніше? — Я простягнув руку. — Можна забрати записник? Я хочу зафіксувати цей факт.

Майк усміхнувся й кинув мені записника.

— Як кепсько всім тим чоловікам, які відкладають, відкладають і відкладають гроші на пенсію, а тоді так і не пожинають плодів.

— Це серйозно, — відповів я. Швидко записав осяяння у книжечці, а тоді підвів погляд. — А ваш клієнт знав ще щось мудре?

— Так. Його покликали дати інтерв’ю на телебаченні про те, що робити з поверненими податками. Відкласти чи витратити? Тож він дещо підрахував, щоб визначити, що робити насправді.

— Ішлося про рішення відкладати чи витрачати, так?

— У певному розумінні. Хоча, як виявив ти зі своїм осяянням, слово «витрачання» може означати багато різного. Він хотів знайти якийсь приклад, що стосується вражень.

— І що?

— Просто неймовірно. Він виконував аналіз, ґрунтуючись на припущенні, що повернена сума становить п’ять тисяч доларів. Отже, питания ось у чому: витратити п’ять тисяч чи відкласти на пенсію? Він зібрав усі історичні дані по фондовому ринку. Тоді вніс поправки на інфляцію в минулому й вирахував реальну цінність цих п’яти тисяч у майбутньому. Зараз цьому хлопцеві сорок два, тож до його пенсійного віку гроші могли б рости ще двадцять три роки.

— І що показали результати?

— Ну, як і можна було очікувати, цінність грошей зросла б, якби він їх відклав. Урешті, у нього з’явилося б більше грошей на витрати після виходу на пенсію. — Майк трохи помовчав. — Однак з погляду вражень воно, в принципі, було того не варте.

— Чому?

— Ну, як цей клієнт пояснив в інтерв’ю на телебаченні, до нього дійшло, що рішення має бути таким. Того року можна повезти дружину та двох дітей-підлітків на три тижні машиною до Скелястих гір. Можна ходити в походи, на риболовлю, займатися рафтингом, банджі-джампінгом, кататися на гірських велосипедах і робити ще багато чого. Усе це було б класним родинним відпочинком і породило б безліч чудових спогадів. А вони, згідно з твоїм осяянням, належать людині вічно.

Майк зупинився й ковтнув води.

— А можна відкласти ці гроші — хай вони збільшують цінність. Двадцять три роки по тому вона зросла б достатньо, щоб вирушити в таку подорож двічі.