Повернення до кафе на краю світу

— Насправді це простіше, ніж звучить, — відказав Майк. — Це означає лиш ось що. Якщо поглянути на гроші, які ти маєш на початку, а тоді на те, що залишається наприкінці, то яким був твій реальний дохід від цих грошей? У певному розумінні ти вже зробив це з нашим давнішим прикладом.

— Справді?

— Ага. Ти усвідомив: якщо починати з тисячі доларів, а за два роки отримати сімсот п’ятдесят, то ми втратили двадцять п’ять відсотків грошей. Отже, реальний дохід — мінус двадцять п’ять відсотків.

Я записав у щоденнику осяянь ще дещо.

— Отже, якщо я хочу дізнатися правду, то маю питати про реальний дохід, а не про середній?

Майк знову кивнув.

— Як каже мій друг, один із цих показників — правда, а інший — чудовий спосіб приховати правду. Краще дізнатися правду.

— Якось сумно, — сказав я.

— Що сумно?

— Що люди не просто кажуть, як воно є.

— Це одна з великих пригод у житті, Джоне. Усвідомити, що не в усіх стрілка морального компаса показує в один бік. А тоді знайти та впустити в життя людей, у яких моральний компас працює так само, як у тебе.

Розділ 32

— Ваше минуле існує не просто так, — сказала Кейсі. — Якби не ваше минуле, не було б цієї миті.

— Однак мені не подобається моє минуле.

— Це нормально. Воно не має лише подобатися. А ще його не потрібно переживати заново. Достатньо… визнати ту роль, яку минуле відіграло на вашому шляху до цієї миті.

Кейсі поглянула на Джессіку.

— Якщо повернутися в минуле достатньо далеко, можна побачити, що все має сенс. Зробити це набагато простіше, якщо знаєте, який новий пункт призначення хочете ввести у всесвітній навігатор. Чітко це усвідомивши, ви зможете побачити, як різні частини минулого підготували вас до нового шляху. Тоді стає зрозуміло, що весь цей час ви насправді не були загублені. З вами всю дорогу був Усесвіт. Він допомагав вам, скеровував вас, готував до миті, коли ви виберете собі МІ та скажете: «Я хочу туди».

— Отже, мені не потрібно нічого видаляти?

Кейсі похитала головою.

— Ні.

— Тоді чому ви сказали, що це щось дуже потужне?

— У автонавігаторі видалення — річ потужна. Воно перезапускає комп’ютер, а тоді ви починаєте заново. У житті те саме трапляється після різкого зсуву. Він посилає Всесвіту дуже потужний і чіткий сигнал, щоб почати перезавантаження.

— Різкого? Наскільки різкого?

— Залежить від людини. Це може бути завершення якихось стосунків. Або ж людина, навпаки, може відкрити серце й дозволити стосункам розпочатися. Що різкіша зміна, що більше сил і часу вкладено в неї, то потужніший і чіткіший сигнал лунає.

— І потужніше перезавантаження? — спитала Джессіка.

Кейсі кивнула.

— І потужніше перезавантаження. Показуйте завзято, чітко, упевнено — і Всесвіт відповість тим самим.

— Це складно уявити.

— Пригадайте своє життя до цієї миті. Так осягнути все це найпростіше. Замислившись над тим, як ваше життя змінювалося чи не змінювалося в різні моменти, ви зрозумієте, що тепер усе це має сенс.

Джессіка трохи помовчала, осмислюючи почуте, а тоді різко підвелася.

— З вами все гаразд? — запитала Кейсі.

Джессіка кивнула й усміхнулася. Це була найщиріша її усмішка, яку досі бачила Кейсі.

— Краще, ніж гаразд. Я відчуваю якусь легкість. Наче… не знаю. Мабуть, це прозвучить божевільно, та… я наче можу літати.

Джессіка поглянула туди, де в припливних заводях грались Емма й Софія.

— Зараз повернуся, — сказала вона й скинула черевики.

— Ви куди? — усміхаючись, спитала Кейсі.

Джессіка побігла до дівчат і гукнула у відповідь:

— Спитаю Емму, чи навчить вона мене кататися на серфі.

Розділ 33

Спершу я почув, як Кейсі, Джессіка та Емма сміються, а вже тоді їх побачив.

— Там, певно, сталося щось хороше, — сказав Майкові. — Якийсь енергетичний зсув. Я відчуваю його в їхньому сміху.

Майк кивнув і підвівся зі стільця.

— Варто стати до роботи над дошками. Нам їх знадобиться ще кілька.

— А хто?.. — заговорив я, але Майк уже майже вийшов за двері.

— Джоне! Джоне! Хочеш із нами?

То була Емма. Вона бігла стежкою. Її обличчя осяяла широчезна усмішка.

Я визирнув із віконця замовлень.

— Привіт, Еммо.

— Хочеш із нами? — спитала вона знову. — Ми йдемо кататися на серфі. Джессіка хоче, щоб я її навчила. Хочеш із нами?

Я всміхнувся. І звідки Майк знав?

— Звісно. — відповів я Еммі. — Дуже хочу.

За кілька секунд до нас стежиною підійшли Джессіка й Кейсі. Енергетичний зсув точно стався. Джессіка тепер здавалася неймовірно жвавою. Усміхалася, сміялася і явно була в захваті. Неначе звільнилася від тягаря, який несла раніше, а тепер стала така легенька, що могла б ходити в повітрі.

— Здається, ви добре побавилися на гойдалках, — сказав я, коли вони підійшли до кафе. Джессіка кивнула й усміхнулася.

— Так добре, що це змінило моє життя.

Вона поклала руки на прилавок і сказала:

— Ми йдемо кататися на серфі.

Я ще не чув, щоб вона говорила таким тоном. Він, як і її теперішній вигляд, був дуже енергійний, сповнений життя й веселощів.

— Ти з нами, Джоне? — спитала Кейсі.

— Був би дуже радий піти з вами. Власне, я щойно сказав Еммі, що піду. — Я окинув поглядом кафе. — Утім, якщо треба, щоб тут хтось залишився, я радо про все подбаю.