Читаем Повернення до кафе на краю світу полностью

Повернення до кафе на краю світу

— Джессіко, ти ДУЖЕ полюбиш серфінг! — сказала вона із захватом у голосі. — А втім, перш ніж лізти у воду, тобі важливо зрозуміти основи.

Емма поклала дошку на пісок.

— Гаразд, усім узяти дошки та обережно покласти їх на пісок поряд із моєю.

Ми з Джессікою поклали дошки на пісок переднім кінцем до океану.

— Серфінг — це трохи техніки, трохи рівноваги й дуже багато ритму та енергії, — пояснила Емма. — Тут я покажу техніку, а всім іншим ми займемось у воді.

Я всміхнувся. Як же чудово, що ця маленька семирічна дівчинка впевнена в собі й так спокійно ставиться до того, що знає, наче може без страху цього навчати. До того ж навчати людей, на кількадесят років старших за себе.

За наступні двадцять хвилин Емма навчила Джессіку основ серфінгу. Як нести дошку. Як переходити із хвиль до спокійних вод. Як підводитися на дошці, спіймавши хвилю. Як правильно розміщувати стопи й руки, щоб утримати рівновагу. Як найбезпечніше падати, коли починаєш з’їжджати…

— Найпопулярніша помилка — надто рано спробувати встати, — пояснила Емма. — Пам’ятай: коли починаєш відчувати, як енергія хвилі жене тебе вперед, греби далі! Цей імпульс — лише початок дечого чудового. Коли відчуєш його, зроби три добрі, старанні й глибокі гребки. Тоді підведися — і приємного катання. Якщо спробуєш підвестися, тільки відчувши імпульс, то енергія хвилі не встигне розігнатися. Твоєї ваги буде забагато, тож ти не встигнеш за хвилею.

— А що буде тоді? — спитала Джессіка.

— Ну, ти пропустиш хвилю. Вона підкотиться під тебе, і ти опинишся позаду неї. До того ж, що дуже важливо, усю ту енергію, яку вкладеш на початку, буде втрачено. Бо тепер доведеться гребти назад, за прибій. А коли хвилі чудові й великі, це забирає багато часу та сил.

Емма всміхнулася й трохи потанцювала.

— А ти ж хочеш увесь день кататись, а не гребти.

Порада була чудова. Коли я тільки навчився кататись, мені ніхто не розповідав про три додаткові гребки. Я весь ранок губив хвилі й виснажувався, просто відгрібаючи назад, за прибій.

Джессіка всміхнулася.

— Добре, тренерко. Дозволь пригадати, що треба робити, коли я опинюся там, — просто щоб упевнитися, що все зрозуміла. Спершу я вибираю хвилю. Після цього, лежачи на дошці, обертаюся й розміщуюся так, щоб її спіймати. А тоді починаю гребти. Відчувши енергію хвилі, не зупиняюсь, а роблю ще три добрі гребки. По тому підводжуся й виходжу на неї.

Емма променисто всміхнулася.

— Точно! Ти все зрозуміла, Джессіко.

Розділ 35

Я всміхнувся. Після попередніх відвідин кафе я незліченну кількість разів усвідомлював, як незначні уроки тісно пов’язані з важливими. Поки слухав, як Емма навчає Джессіку кататися на серфі, мене знов осяяло.

Усе, що вона розповідає, може бути частиною курсу про життя.

«Вибери хвилю».

Це те саме, що вибрати, куди йти. Це мета існування людини. А в мене — велика п’ятірка для життя, а вже потім — МІ, адже МІ була надто масштабна, щоб я відразу її осягнув.

«Розмістися разом із дошкою так, щоб спіймати хвилю».

Це все одно що підготуватися до того життя, яке хочеш мати. Наприклад, привести думки, емоції й дії у відповідність до намірів. Діяти так, як хочеш жити. І навіть буквально вирушити в те місце, де можна відчути те, що хочеш. Або ж перейти в потрібне оточення чи прийти до потрібних людей, щоб мати найвищі шанси на успіх.

«Починай гребти».

Дій. Починай пригоду. Наважся! Скільки разів я зустрічав людей із чудовими мріями… От тільки вони нічого не робили, щоб обернути ці мрії на реальність.

«Коли відчуєш енергію хвилі, не зупиняйся. Зроби ще кілька гребків, щоб потрапити в течію».

Як часто я бачив людей, які здавалися саме тоді, коли от-от мали пережити щось неймовірне! Підіймали голову їхні страхи, або ж ті люди ставали ледачими в діях чи намірах. Течія була, але вони зупинялися зовсім поряд із нею. А тоді мусили витрачати багацько сил, щоб почати з нуля.

«Осідлай хвилю».

Насолоджуйся! Якщо просто гребти, гребти та знову гребти, життя стає нудним. Людина вигоряє. Суть не в тому, щоб вічно готуватися до насолоди від життя, а в тому, щоб справді ним насолоджуватися. Осідлати хвилю.

Усе не було в її словах. Таке просте. Таке глибоке. І всього цього навчала семирічна дитина.

— Гаразд. — мовила Джессіка. — Я готова. Лізьмо у воду!

— Спершу потренуймося, — запропонувала Емма й показала на дошки в піску.

— У піску? — здивовано перепитала Джессіка.

— Ага. Ми опануємо техніку в такому безпечному й простому середовищі, як пісок. Тут нас не перекине жодна хвиля. Так, коли дістанемося води, ти вже добре знатимеш, що робити, і це не лякатиме. Гаразд, усі на дошки, готуймося гребти! — захоплено оголосила Емма й лягла на дошку.

Я всміхнувся й теж ліг на дошку. «Ще один чудовий життєвий урок», — подумав я.