Повернення до кафе на краю світу

— Це й вражає так сильно. Тому й опинилося в моїй книжці осяянь. Я усвідомив, що гнів — породження цих украй сумнівних і збіса нераціональних страхів. Зокрема й моїх. Тож тепер я щоразу, коли через щось серджуся, просто питаю себе: «Чого зараз боюся?» До мене тоді неймовірно швидко доходить, що мій гнів розпалює якийсь нераціональний страх, геть із цим не пов’язаний. Тому я зможу його відпустити.

Кейсі всміхнулась.

— І так завжди?

Я всміхнувся у відповідь.

— Попервах було важкувато. Ну, тобто я загалом достатньо спокійний, але деякі речі по-справжньому бісили. І тоді я сердився. Завдяки осяянню я зрозумів, що насправді цей гнів — страх. Я міг довести, що він нічого мені не дає й не веде до якоїсь позитивної мети. Однак це було дивно. Час від часу мені почасти хотілося…

— Не відпускати гніву? — втрутилася Кейсі.

Я кивнув.

— Саме так! Наче цей гнів буй паливом для чогось.

Я знизав плечима й розсміявся.

— Що таке?

— Одна з тих речей, які дуже допомогли, з’явилася, коли я сидів у крихітному аеропорту в Таїланді. По телевізору йшов старий мультик. Бачила колись такі старі мультики штибу «Тома й Джеррі», де в Тома на одному плечі маленький янгол, а на другому — маленький чортик? І обидва намагаються спонукати його чинити їхню волю? Я усвідомив: якщо гніву не відпускати, стається щось подібне. Та частина мого «я», яка обожнює життя й хоче зростати та перебувати у стані потоку, усвідомила, що справжня сила полягає в тому, щоб, відпустити гнів і нераціональний страх. То був янгол на моєму плечі.

Я всміхнувся.

— Щоправда, гадаю, що в мене це радше безстрашна маленька істота, яка мандрує світом і дуже просвітлена.

Кейсі засміялась.

— А на другому плечі хто?

— На другому плечі печерна людинка, дуже сердита. Вона постійно живе в режимі «бийся або тікай». Весь час боїться того, що ховається за рогом, і в тисячу разів перебільшує всі страхи.

Кейсі знову засміялася.

— Незла візуалізація. Бій між просвітленим маленьким мандрівником і сердитою печерною людинкою.

— Щоправда, цього бою так і не сталося, — зауважив я. — То було велике осяяння всередині осяяння. Я подумав, що гнів — це паливо для печерної людинки. Однак усвідомив, що та просто боїться. Тож маленький просвітлений мандрівник сказав наляканій печерній людинці, що все буде гаразд. І з часом вони подружили й стали разом мандрувати світом. Саме це насправді й хотіла робити печерна людинка, тільки надто вже боялася спробувати.

Кейсі так сміялася, що я вже подумав, наче вона впаде з серфа.

— Ти справді все це продумав? — запитала вона.

Я теж засміявся.

— Часом, щоб позбутися безуму, треба бути трішки безумцем. А триматися за той нераціональний гнів однозначно було безумом.

— Отже, так ти й оцінив сердитих людей, що не відлипали від трьох телеканалів, які їм не подобалися. Правда? — запитала Кейсі. — Зрозумів, що їхній гнів — це насправді страх?

Я кивнув.

— Точно. Я зміг поглянути на них геть інакше. І побачив, що вони передусім бояться. Тому спробував поводитись, як мій маленький товариський просвітлений мандрівник, і казати їм, що все буде гаразд. Вони не стануть безхатьками, і в них ніхто не забере дітей… Усе буде гаразд.

— Як вони це сприймали?

Я знизав плечима й усміхнувся.

— Здається, найчастіше вони думають, що я божевільний. Однак байдуже. Я усвідомив, що все можна звести до досить простого рішення. Якщо тебе аж так цікавить щось, що ти хочеш змінити, то зміни його. Це чудово. Для деяких людей це стає МІ, і заради цього вони прокидаються щодня. — Я трохи помовчав. — Однак якщо тебе насправді не дуже цікавить, то можна спокійно присвячувати час і сили каналу, який не просто тебе засмучує.

— Боягуз помирає тисячею смертей а сміливець — лиш один раз, — мовила Кейсі.

Я спантеличено поглянув на неї.

— Я сама дуже довго реагувала так на цей вислів, — сказала вона. — Чула його ще з дитинства, але він завжди лишався незрозумілим. А тоді якось розмовляла з клієнтом у кафе, і мене осяяло. Клієнт говорив про новинний сюжет, що сильно його збентежив. Про те, як люди зловживають системою охорони здоров’я заради безкоштовного лікування. Це як і те, про що ти говорив, дуже мало стосувалось його повсякденного життя, однак він дозволяв собі сильно через це засмучуватися. Над ним узяв гору прихований страх. І що більше той клієнт думав і говорив про новинний сюжет то сильніше сердився.

— Він помирав тисячею смертей? — запитав я.

Кейсі кивнула.

— Саме так. Боягуз живе в постійному страху перед усім, що може піти не так. В уяві, в думках він помирає тисячею смертей. Зате сміливець усвідомлює, як безглуздо дозволяти розуму виходити з-під контролю. Він живе так, як хоче жити.

Кейсі всміхнулася.

— Ми всі рано чи пізно помираємо. Це рано чи пізно станеться. Проте сміливець переживає це лиш один раз.

Розділ 39

Ми з Кейсі, Майком, Еммою та Джессікою каталися на серфах кілька годин. Утомившись, поверталися на берег і відпочивали чи перекушували. А тоді відразу поверталися у воду. Аж не віриться, як легко проводити час за тим, що робить тебе щасливим. День пролетів непомітно.