Повернення до кафе на краю світу

— Майже, — озвалася Джессіка й повернулася до Емми: — Можеш показати мені ту штуку ше раз?

— Звісно!

Емма докладно продемонструвала Джессіці, як відштовхуватися від дошки й ставати на ноги. А тоді правильно розміщувати руки й ноги, шоб не втратити рівноваги.

— Ти готова, — заявила Емма. — Наступна зупинка — ХВИЛІ!

Вона затанцювала в піску.

Майк підхопив доньку й перевернув зі словами:

— Серфінг догори дригом!

Емма розсміялася й запручалася.

— Ще! Ще! — попросила Емма, коли Майк поставив її на землю. — Ще раз.

Майк повторив, і вона засміялася ще дужче.

— Hу, добре, — сказав Майк, поставивши її вдруге. — Ходімо!

Емма пішла до берега першою. Діставшись краю води, закріпила на щиколотці ремінець від дошки й забрела у воду разом із нею.

— Ти в нормі? — спитала Джессіку Кейсі.

Джессіка морочилася з ремінцем і неначе якось вагалася.

— П’ять хвилин тому, коли ми стояли там, це було цілком очевидно, — відповіла вона. — Я була цілком готова піти. Навіть думала, що треба просто починати у воді. А тепер ми тут. — Джессіка поглянула на хвилі. — І в мене, здається, калатає серце.

Кейсі всміхнулась і сказала:

— Між почуттями страху і захвату дуже тонка грань. Інколи про цю різницю забуваєш, якщо деякий час не дозволяти собі захоплюватися життям.

— Я не хочу впасти, — заявила Джессіка.

— Без цього не можна навчитися вставати, — відказала Кейсі й виштовхнула її дошку у воду. — Ну ж бо. Ми весь час будемо з тобою.

Кейсі позирнула на мене.

Я всміхнувся їй і сказав:

— Ти можеш, Джессіко.

— Джоне, у тебе є якісь осяяння для неї? — спитала Кейсі.

Тепер я вже лежав на дошці й починав помалу вигрібати у воду. Трохи розвернувся й усміхнувся.

— Кожен фахівець попервах не знав нічого про те, у чому згодом став майстром.

Джессіка всміхнулася, поклала дошку на воду й лягла на неї.

— Час перетворюватися на фахівця, — сказала вона й почала гребти.

Розділ 37

Майк і Емма були чудовими вчителями. Спершу вони запустили Джессіку в баранці на хвилях. Майк притримував їй дошку й штовхнув її саме тоді, коли було потрібно. Емма пливла на дошці поряд, стежачи за тим, що Джессіка робить правильно чи неправильно, а тоді пояснювала це їй.

Перші чотири рази Джессіка впала. Однак потім, із п’ятої спроби, встала й доїхала на дошці аж до берега. Це її досягнення не могло потрапити до збірок найкращих кадрів серфінгу. Джессіка хиталася, крутилася й пів десятка разів мало не впала, але їй вдалося.

Ми раділи за неї як навіжені.

Потроху, хвиля за хвилею, Джессіка призвичаювалася дедалі більше. Починала перетворюватися на фахівця. Невдовзі Майк уже не мусив її штовхати. Вона розібралася з часом руху хвиль і навчилася відштовхуватися сама. За якийсь час Джессіка вирішила, що хоче перейти від серфінгу на баранцях до катання на маленьких хвильках.

— Їй це справді добре вдається! — захоплено сказала Емма. Вона якийсь час побула з Джессікою серед маленьких хвильок, а тепер вигребла просто за прибій, туди, де каталися ми з Кейсі й Майком. Джессіка залишалася біля берега.

— Ти справді добра тренерка, Еммо, — мовив я. — І дуже добре вчинила, так надовго залишившись із Джессікою серед маленьких хвильок. Особливо зважаючи на те, що в тебе наче немає проблем із великими хвилями.

Емма знизала плечима.

— Мене так тато навчав.

— Знаєш що, Кокосику? — промовив Майк і постукав по Емминій дошці. — Якщо хочеш покататися на великих хвилях із Джоном та Кейсі, я піду нагляну за Джессікою.

Емма кивнула.

— Гаразд.

— Можете приглянути за нею? — спитав Майк і показав на Емму.

— Без проблем, — сказав я. — Усе одно я тут переважно розслабляюся.

Майк кивнув.

— Якщо знадоблюся, поклич мене, Кокосику.

Тоді розвернув дошку до берега й погріб до Джессіки.

— Великі хвилі насувають, — сказала Емма.

Я озирнувся. Наближалися кілька великих хвиль.

— І всі вони твої, — відповів я і всміхнувся. — Моїм плечам треба трохи відпочити.

Я сів та осідлав дошку. Кейсі зробила те саме. Емма повернулася й погребла. Під нами з’явилася велика хвиля, і на мить Емма зникла з поля зору. Я з власного досвіду знав, що вона гребе, як навісна, по той бік хвилі. За мить ми побачили, як Емма їде на дошці.

— Їй добре вдається, — зауважив я.

Кейсі кивнула.

— Майк поставив Емму на дошку, коли їй було три. У чотири вона каталася на баранцях. До п’яти років почала сідлати чималі хвилі.

— Здається, їй подобається.

— Так і є.

Я поглянув на берег і побачив, як Майк катається разом із Джессікою.

— Що там у Джессіки?

Кейсі всміхнулася.

— Крім серфінгу?

Я кивнув.

— Джессіка зможе. Вона бореться із внутрішніми демонами. З уявленнями про те, хто вона така й що може запропонувати. Однак їй усе-таки вдасться. — Кейсі повернулася до мене. — А ти як?

Я простягнув руки.

— Займаючись цим, важко почуватися гірше, ніж чудово. Це дуже хороший канал.

— Що?

Я всміхнувся.

— Дуже хороший канал.

Вона теж усміхнулась.

— І що це означає в цьому контексті?