Повернення до кафе на краю світу

— До сьогодні я сказала б, що лише першою. — Вона трохи помовчала. — Та це було б брехнею. Я — вони всі.

Кейсі всміхнулася.

— Тоді тобі дуже поталанило. У тебе УМО. Устрій множинної особистості. Ти розумієш, що життя багатогранне. І що ти теж багатогранна. Ти визнаєш те, що конкретної миті можеш бути барабанщицею, серферкою, ученицею, маленькою дівчинкою чи будь-якою іншою особистістю, яка робить тебе тобою, не схожою ні на кого. А ще ти визнаєш унікальні енергетику та емоції, пов’язані з цим. Ти дозволяєш собі бути всіма особистостями, якими є. Не зачиняти на своєму майданчику жодного атракціону з тих, які дарують тобі усмішку й радість і роблять справжньою собою.

Кейсі знову всміхнулася.

— Часом, щоб розквітали всі «я», достатньо навіть слабенького зв’язку з якоюсь іншою частиною нашої особистості. Одного разу до нас прийшла клієнтка, яка за багато років до того перестала співати. То було чи не найулюбленіше її місце на власному майданчику. Побувавши тут, вона знову почала співати. Лише годину, один вечір на тиждень, у місцевому хорі. Вона казала, що одна година співів робить її кращою мамою, кращою дружиною, кращою працівницею… кращою людиною. Це змінило все.

— Завдяки твоїм словам я почуваюся дуже вільною, — зізналася Джессіка. — Неначе чую те, у що завжди вірила, тільки не могла собі дозволити. Це все я. Серферка, барабанщиця, маленька дівчинка… І всі емоції, пов’язані з цим, теж. Усе це я.

— І, ймовірно, ще сотня інших образів, — додала Кейсі й усміхнулася. Вона простягнула руки, і Джессіка міцно її обняла.

— Дякую, — сказала Джессіка.

— Будь ласка.

Коли вони розійшлися, Джессіка повернулася до мене.

— І тобі дякую, Джоне. Цього ранку, коли я вже зібралася піти, ти підійшов до мого столика й заговорив до мене. Якби ти цього не зробив, я так і не пережила б усього того, що сталося сьогодні.

Цього разу простягнула руки вона, Ми обнялися.

— Радий, що ти сьогодні була тут, — сказав я. — І радий, що зміг допомогти.

Розділ 57

На кухню прийшли Туту з Майком. Вони несли на руках дівчаток, які досі спали.

Кейсі простягнула руки, і Туту передала їй Софію. Софія притулилася до плеча Кейсі.

— Ми хотіли сказати «алоха»[5], — промовила Туту й усміхнулася. — Гадаю, мені доведеться сказати це за Софію.

Джессіка обняла Туту.

— Алоха. І махало[6]. Дякую за все, чого ти мене сьогодні навчила.

— Може, покатаємося на серфі наступного тижня? — запропонувала Туту. — Трохи побудемо вдвох: ти і я.

Лице Джессіки проясніло ще більше.

— Справді? Я була б дуже рада.

— Я теж.

Tуту повернулася до мене й обняла.

— Алоха, Джоне. Дуже приємно було познайомитися. Нетерпляче чекатиму на твою книжку осяянь. А тоді допоможу поширити її на острові.

— Мені теж було дуже приємно познайомитися, — відповів я. — І дякую за пропозицію допомогти. Неодмінно нею скористаюся.

Туту обняла Кейсі з Майком і попрощалася з ними. Кейсі повернула їй Софію.

— Може, провести вас додому? — спитала Кейсі.

Туту заперечно хитнула головою.

— Дуже люб’язно з твого боку, Кейсі, але потреби в цьому немає. — Туту всміхнулась. — Я змалечку ходжу до цього чарівного місця. З нами все буде гаразд.

А тоді Туту вийшла за двері й подалася геть. Джессіка поглянула в бік входу до кафе.

— Піду освіжуся й заберу речі, — сказала вона.

Я провів Джессіку поглядом до столика, де лежали її телефон та інші пожитки.

— Джоне, ти сьогодні дуже їй допоміг, — мовила Кейсі. — Джессіка здається іншою людиною порівняно із собою вранішньою.

— Пам’ятаю, як це, відповів я й перевів погляд із Кейсі на Майка. Як сильно можна змінитися, якщо побути трохи в цьому закладі, з вами двома.

Майк усміхнувся й посунув руки, на яких тримав Емму.

— Приємно було побачитися знову, Джоне.

Він простягнув руку. Я потис її й усміхнувся сам.

— Навзаєм. Дякую за всі розмови.

Майк кивнув.

— Кейсі, не проти забрати дещо звідси? Я віднесу цю малечу до ліжка.

Кейсі кивнула.

— Залюбки.

— Алоха, Джоне, — сказав Майк, розвернувся й вийшов через чорний хід.

— Алоха, Майку, — відповів я.

Стало тихо.

— Ходімо до входу, — сказала Кейсі.

Ми вийшли з кухні в залу. Ідучи, я провів рукою по хромових боках стільниці й сидіннях стільців біля стійки із содовою. Мене накрив смуток.

— Ти повернешся, — сказала Кейсі. — Набагато швидше, ніж думаєш.

Я поглянув на неї.

— Якщо я приїду сюди на вéлику завтра, кафе буде тут?

Кейсі всміхнулася.

— Джоне, це залежить від мільйона різних чинників.

Я знову засумував.

Вона поклала руку мені на плече.

— Коли твоя книжка осяянь буде готова, тримай очі розплющеними. Нам треба буде забрати в тебе замовлення.

Я кивнув.

Тієї миті із вбиральні вийшла Джессіка й попрямувала до нас. Вона перевдягнулася з купальника в діловий костюм. Її волосся було заколоте так само, як тоді, коли Джессіка тільки прийшла в кафе, а на ногах красувалися туфлі на високих підборах.

Коли Джессіка підійшла ближче, у неї задзвонив телефон. Вона зупинилась і сягнула рукою в сумочку.

Я поглянув на Кейсі. Та знизала плечима.

Джессіка дістала телефон із сумочки. Виклик уже був пропущений.