Повне зібрання короткої прози. Том 3

Її ніколи особливо не цікавив зв’язок власного світу з їхнім, їй досить було знати, що обидва існують і що вона здатна подорожувати з одного в інший і повертатися назад. А ще вона єдина знала, як це робити. Кілька разів люди з цього світу, члени тутешнього осередку, пробували повернутися «назад» разом із нею. І щоразу невдало. Вона здійснювала перехід, а вони залишалися тут. Це був її талант, її здатність. Такої здатності не було більше ні в кого — і її це тішило. А для людини, яка тямить у бізнесі, ця здатність була доволі цінна.

— Гаразд, — нарешті сказала вона. Стоячи так, щоб не губити своїх покупців з очей, вона заходилася робити позначки у списку біля кожного товару, який виносили з вантажівки. Вона працювала згідно з чітким, усталеним порядком, цей порядок був частиною її життя. Скільки вона себе пам’ятала, завжди ретельно бралася до справи. Батько навчив її виживати у світі бізнесу, прищепив їй основні засади і правила. От і зараз вона неухильно діяла згідно з ними.

Фленнері з Патрісією Шелбі стояли осторонь, Фленнері тримав гроші, плату за доставлений товар.

— Ну, — сказав він стиха, — тепер вона може йти на всі чотири вітри.

— Ти певен? — нервово прошепотіла Пат.

— Прибув останній вантаж, — Фленнері, не стримуючи посмішки, скуйовдив тремтливою рукою своє чорне поріділе волосся. — Час піднімати вітрила. Коли ми завантажимо цей товар, корабель буде набитий по саму зав’язку. Ми могли б навіть зараз поласувати чимось із цих запасів, — він показав на вщерть набиту картонну коробку з продуктами. — Бекон, яйця, молоко, справжня кава. Можна було б не ховати їх до морозилки, а влаштувати справжню оргію: останню вечерю перед польотом.

Пат мрійливо зітхнула:

— Було б чудово. Ми вже давно не їли чогось такого.

Мастерсон докинув:

— Давай її вб’ємо і зваримо у великому казані. Кістлява стара відьма — з неї може вийти непоганий суп.

— Зготуймо її краще в духовці, — виправив Фленнері. — І буде у нас печеня, яку візьмемо в дорогу.

— Не варто так про неї говорити, — занепокоєно сказала Пат. — Вона така... А що, як вона і справді відьма? Я про те... може, відьми такими й були... старими жінками з дивним даром. От як вона — адже вона вміє подорожувати в часі.

— Отже, нам пощастило, — підсумував Мастерсон.

— Але вона цього не усвідомлює. Правда ж? Вона не тямить, яким даром володіє. І не розуміє того, що могла б врятувати нас усіх, якби скористалася цією своєю здатністю. Невже вона не знає, що сталося з нашим світом?

Фленнері замислився.

— Схоже, що не знає — або їй до того байдуже. Її розум перейнятий одним: бізнесом і прибутком, вона бере за свій товар захмарні гроші з непомірними націнками. А найсмішніше те, що гроші для нас нічого не варті. Якби вона вміла бачити, то знала б це. У цьому світі гроші — лише папір. Проте вона — вузьколоба рабиня своєї маленької справи. Бізнес, дохід, — він похитав головою. — Такий збочений, жалюгідно обмежений розум — і такий унікальний талант.

— Але ж вона має очі, — наполягла Пат. — І бачить ті самі попіл і руїни, що й ми. Як вона може не розуміти?

Фленнері знизав плечима.

— Мабуть, вона не пов’язує побачене з власним життям. Зрештою, за кілька років вона помре... і не доживе до війни у своєму, реальному часі. Наш час залишиться для неї саме таким: місцем, куди вона може приїздити. Така собі одіссея незнайомими землями. Вона може переміщуватися туди й назад — натомість ми застрягли тут. Це має вселяти в неї неабияке відчуття безпеки — здатність переходити з одного світу до іншого. Боже, та я віддав би все на світі за те, щоб повернутись разом із нею.

— Ми вже намагалися, — нагадав Мастерсон. — Теллмен, дурник, раз уже спробував. І пришкутильгав назад, весь у попелі. Сказав, що вантажівка розчинилася в повітрі.

— Ще б пак, — примирливо сказав Фленнері. — Вона попрямувала у Волнат Крік. Назад у тисяча дев’ятсот шістдесят п’ятий.

Вони прийняли увесь вантаж. Жителі колонії працювали, тягаючи схилом коробки до контрольного пункту під кораблем. Місіс Бертелсон наблизилася до Фленнері у супроводі професора Кровлі.

— Ось список, — сухо сказала вона. — Деяких речей не вдалося знайти. Ви ж знаєте, що у мене в крамниці всього цього просто не буває. Більшість товару довелося замовляти деінде.

— Ми це знаємо, — кивнув Фленнері зі злою веселістю. Цікаво було б поглянути на крамницю, на складі якої стоять бінокулярні мікроскопи, токарно-револьверні верстати, заморожені упаковки антибіотиків, високочастотні радіопередавачі та сучасні посібники з усіх наук.

— Відповідно, я змушена взяти трохи вищу плату за послуги, — продовжила стара, вдаючись до незмінного ритуалу витискання з клієнтів грошей. — Щодо товарних одиниць, які я привезла... — вона пробіглася очима по своїх позначках, потім повернула Кровлі список на десять друкованих сторінок, який він їй дав минулого разу, — ... деяких із них не було в наявності. Я їх дозамовила. Тепер щодо тих металів із лабораторій на Сході. Мені пообіцяли, що зможуть доправити їх пізніше, — у сірих старечих очах зблиснув корисливий вогник. — І що вони будуть дуже дорогі.