Повне зібрання короткої прози. Том 3

— То нічого, — відказав Фленнер, простягуючи їй гроші. — Можете скасувати додаткові замовлення.

Спочатку на її обличчі не відобразилося нічого. Хіба що розгубленість від нездатності зрозуміти почуте.

— Більше не треба приїздити, — пояснив Кровлі. Якась незрима напруга відпустила колоністів, уперше за багато часу. Колишні відносини себе вичерпали. Вони більше не залежали від цієї іржавої червоної вантажівки. Вони отримали все, що хотіли, настав час відлітати.

— Ми стартуємо, — докинув Фленнері, не ховаючи посмішки. — У нас уже є все необхідне.

Аж тепер вона зрозуміла.

— Але ж я надіслала замовлення на ті речі, — її голос став зовсім тихим. Вона безвиразно додала: — їх доставлять мені в крамницю. Мені доведеться за них платити.

— Ах, — з іронією мовив Фленнері, — яка трагедія!

Кровлі кинув на нього застережливий погляд.

— Вибачте, — звернувся він до старої жінки. — Ми не можемо більше тут лишатися — стає надто гаряче. Ми мусимо злітати.

Відчай на її зморшкуватому лиці поступився нестримному гніву.

— Ви замовили ці товари! Ви маєте їх узяти! — Її пронизливий голос зірвався на розлючений крик. — Що мені з ними робити?

Поки Фленнері не здобувся на якусь ущипливу відповідь, у розмову втрутилася Пат Шелбі:

— Місіс Бертелсон, — заспокійливо мовила вона, — ви немало для нас зробили, хоч і не захотіли допомогти нам потрапити крізь діру у ваш час. І ми вам дуже вдячні. Якби не ви, ми б не зібрали й половини необхідного. Проте нам справді треба відлітати, — вона простягнула руку, щоб торкнутися худого плеча старої, проте жінка оскаженіло шарпнулася від неї. — Зрозумійте, — невпевнено повела далі Пат, — ми не можемо тут лишатися, хочемо ми того чи ні. Бачите цей чорний попіл? Він радіоактивний, і з часом його тільки більшає. А з ним зростає рівень токсинів... Якщо ми не полетимо звідси, ми загинемо.

Місіс Една Бертелсон застигла, стискаючи в руках інвентарний список. На її обличчі з’явився вираз, якого раніше не бачив ніхто з присутніх. Судома люті збігла з лиця, тепер постарілі риси сковував безпристрасний холод. Її очі, геть позбавлені почуттів, своєю незворушністю нагадували сірі скелі.

Фленнері це геть не збентежило.

— Ось ваша здобич, — сказав він, простягаючи їй жменю банкнот. — Біс із нею, — він повернувся до Кровлі. — Віддаймо їй усю решту. Запхнемо їй у горлянку, нехай хоч жере їх.

— Заткнися! — прикрикнув на нього Кровлі.

Фленнері ображено огризнувся:

— Не забувай, із ким говориш!

— Годі, кажу, — Кровлі, стурбований і напружений, заговорив до старої жінки: — Господи, ви ж не думали, що ми залишимося тут навічно?

Відповіді він не почув. Стара стрімко розвернулася й мовчки покрокувала назад до вантажівки.

Мастерсон і Кровлі спантеличено перезирнулися.

— Вона точно ненормальна, — з тривогою промовив Мастерсон.

Теллмен, побачивши, як стара жінка залазить до вантажівки, поспішив до однієї з продуктових коробок і нахилився перевірити її вміст. На його схудлому обличчі спалахнула дитяча невситимість.

— Ви лише гляньте, — видихнув він. — Кава — п’ятдесят фунтів кави. Може, відкриємо одну упаковку? На честь свята?

— Авжеж, — безвиразно відповів Кровлі, втупившись очима у вантажівку. Машина з приглушеним дирчанням рушила з місця, об’їхала широкою дугою присутніх і погуркотіла саморобною платформою. Скотившись у попіл, вона на короткий час вигулькнула, а потім випрозорилася в повітрі. Лишилася тільки похмура, випалена сонцем темна долина.

— Кава! — радісно вигукнув Теллмен і, високо підкинувши блискучу бляшанку, доволі незграбно її впіймав. — У нас свято! Наша остання ніч — остання вечеря на Землі!

Це була правда.

Коли червона вантажівка з металевим скреготом котилася по дорозі, місіс Бертелсон «просканувала» поглядом «позамежжя» і переконалася, що її клієнти не збрехали. Вона скривила тонкі губи, у роті вчувався кислий присмак жовчі. Вона завжди вважала очевидним, що вони й надалі купуватимуть у неї товари: тут не було конкуренції, не було інших постачальників. А тепер вони відлітають. Коли вони полетять, зникне і ринок.

Їй уже ніколи не знайти такого прибуткового ринку. Він був бездоганним, а та група колоністів стала ідеальними покупцями. У замкненому ящику в комірчині крамниці, схованому під мішками із зерном, лежало майже двісті п’ятдесят тисяч доларів. Статки, накопичені за ці місяці за рахунок колоністів, які, замкнені у своєму світі, тяжко працювали над облаштуванням корабля.

Вона власноруч зробила це можливим. Дозволила їм урешті-решт вирватися. Через її короткозорість їм тепер удасться втекти. Треба було вчасно вмикати мізки.

Дорогою до міста вона поринула у спокійні, розважливі міркування. Авжеж, вона таки сама винна: тільки вона мала змогу привозити їм необхідні товари. Без неї вони були б зовсім безпорадні.

Жінка крутила головою і, послуговуючись своїм глибинним внутрішнім чуттям, з надією вдивлялася у різноманітні «позамежжя». Їх було, звісно, більше, ніж одне. Ці «позамежжя» нагадували візерунок із квадратів — химерна мережа світів, які вона могла б відвідати, якби мала бажання. Проте в жодному з них не було того, за чим вона полювала.