Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Домовилися, — відповів Ендертон, і, перш ніж покласти слухавку, додав: — Сподіваюся, тебе ще не змістять з посади, коли я прийду.

Він обірвав зв’язок і вискочив із будки. А за мить уже проштовхувався крізь щільну чергу до кав’ярні поруч. Тут його ніхто не відшукає.

Йому довелося чекати три з половиною години. За відчуттями — набагато довше. Це були чи не найдовші години в його житті, перш ніж він нарешті зустрівся з Пейджем у домовленому місці.

Першим, що сказав йому Пейдж при зустрічі, було:

— Геть з глузду з’їхав? Якого біса ти повернувся?

— Я ненадовго, — Ендертон збуджено помчав мавпячим блоком, систематично замикаючи за собою двері. — Нікого сюди не впускай. Я не можу ризикувати.

— Краще б ти здався, поки ще була можливість, — украй схвильований Пейдж не відставав від нього ні на крок. — Вітвер влаштував на тебе справжнє полювання. Тепер уся країна жадає твоєї крові.

Відмахнувшись від нього, Ендертон прочинив двері головного контрольного центру з аналітичними машинами.

— Котра з трьох мавп подала звіт меншості?

— Не питай мене — я забираюся звідси, — по дорозі до дверей Пейдж на секунду зупинився і, перш ніж вийти в коридор, вказав на фігуру посередині. Двері зачинилися. Ендертон зостався один.

Отже, середній мутант. Ендертон дуже добре його знав. Приземкувата, зіщулена фігура, похована під дротами і затискачами, сиділа тут уже п’ятнадцять років. І навіть не глянула на Ендертона, коли той наблизився. Сльозливі й порожні очі дивилися у світ, якого ще не існувало, сліпі до безпосередньої фізичної реальності.

«Джеррі» було двадцять чотири. Спершу його класифікували як гідроцефалічного ідіота, проте, коли йому було близько шести років, психіатри виявили в нього передкогнітивний дар, схований під шарами тканинної корозії. Його перевели до державної спецшколи, в якій розвинули цю притлумлену здібність. У дев’ятирічному віці він уже міг бути корисним. Утім, «Джеррі» так і лишився у розбурханому хаосі свого ідіотства: надміру посилений дар поглинув рештки його єства.

Присівши навпочіпки, Ендертон заходився від’єднувати пластини, що захищали магнітну плівку всередині машини. Перевіривши розклад, він відмотав плівку до фінальної стадії аналізу, до відрізка, коли показники «Джеррі» були відгалужені від решти. За кілька хвилин він тримав у неслухняних руках два півгодинні записи: попередні відкинуті дані, що не увійшли до звіту більшості. За допомогою кодової таблиці він знайшов ту частину звукозапису, що стосувалася його картки.

Поряд стояв програвач. Затамувавши подих, Ендертон вставив у нього плівку, активував механізм відтворення звуку й прислухався. Уже за кілька секунд, з перших речень звіту, він зрозумів, що сталося. Він знайшов те, що шукав, далі можна було не слухати.

Видіння «Джеррі» охоплювало іншу фазу. Через ненадійну природу передкогніції він досліджував часовий проміжок, який дещо відрізнявся від того, який передбачили інші мутанти. Для нього звіт про те, що Ендертон задумав убивство, був подією, вже інтегрованою в майбутнє. А оцінка події — Ендертонова реакція — доповнювала отримані дані.

Авжеж, передбачення «Джеррі» спростовувало звіт більшості. Проінформований про свій намір, Ендертон вирішив від нього відмовитися. Знання про можливе вбивство скасувало саме вбивство, профілактикою стало просте доведення інформації до його відома. Із цього вже поставав інший розвиток подій. Проте більшість позбавила «Джеррі» права голосу.

Тремтливими пальцями Ендертон відмотав плівку назад і натиснув на кнопку запису. Швидко скопіювавши звіт, він повернув на місце оригінал і вийняв дублікат із програвача. Тепер він мав доказ того, що інформація на картці не дійсна: вона застаріла. Досить лише показати її Вітверу...

Він вразився власній наївності. Поза сумнівом, Вітвер бачив цей звіт, та це не завадило йому привласнити посаду комісара поліції й оголосити Ендертона в розшук. Вітвер і не думав відступати, йому було байдуже, винний Ендертон насправді чи ні.

Що ж йому робити? Хто міг би йому допомогти?

— Клятий ідіот! — пролунав у нього за спиною чийсь знавіснілий голос.

Ендертон рвучко озирнувся. На порозі, в поліцейській формі і з шаленими від жаху очима, стояла його дружина.

— Не переймайся, — кинув він, помахавши перед її носом плівкою. — Я вже йду.

Лайза метнулася до нього зі спотвореним люттю обличчям.

— Коли Пейдж сказав, що ти тут, я йому не повірила. Краще б він тебе не впускав. Він не розуміє, хто ти такий.

— І хто ж я такий? — саркастично піддражнив її Ендертон. — Послухай цей запис, тоді і засуджуй.

— Не хочу я нічого слухати! Я хочу, щоб ти негайно забрався звідси! Ед Вітвер знає, що тут хтось є. Пейдж намагається його забалакати, але... — вона замовкла, озирнувшись на двері. — Він уже тут! Він виламає двері.

— Невже ти не можеш на нього вплинути? Будь приязна з ним, зачаруй його. Може, він про мене і забуде.

Лайза подивилася на нього з гірким докором.