Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Байдуже, які в них були мотиви. Вони досягли результатів, — він згадав офіційного представника місцевої влади, який зустрів їх на своїй паровій машині, їхня зустріч була врочиста й формальна, з низкою складних дискусій. Коли ці, тутешні, багато років тому вперше прилетіли на Землю, їх ніхто не вітав, окрім, можливо, купки обгорілих від радіації, почорнілих людей, які вижили після катастрофи і виповзли зі своїх підвалів, мовчки витріщившись на прибульців. Він аж здригнувся, уявивши цю картину.

Підійшовши до Гуда, один із дрібних співробітників ЦАБЕ відсалютував йому і повідомив:

— Сер, нам вдалося розшукати неушкоджене приміщення, у якому ваша команда могла б тимчасово розміститися. Воно під землею, — він мав зніяковілий вигляд. — Не зовсім те, на що ми сподівалися. Але на пристойніші умови можна розраховувати, лише потіснивши місцевих.

— Що ж, нехай буде підвал, — знизав плечима Гуд. — Він цілком згодиться.

— Це приміщення, — вів далі ЦАБЕвець, — належало колись одній із великих гомеостатичних газет, «Нью-Йорк Таймз». Вона друкувалася просто під нами. Принаймні згідно з картою. Самої газети ми поки що не знайшли, такі газети зазвичай були поховані на глибині приблизно з милю. Тож наразі не вдалося встановити, як багато від неї лишилося.

— І все ж це було б цінною знахідкою, — визнав Гуд.

— Так, — кивнув ЦАБЕвець, — у неї ціла мережа з каналами по всій планеті, щодня виходило, мабуть, до тисячі різних випусків. Скільки з тих каналів у дієвому стані... — він замовк, а потім продовжив: — Дивно, що місцеві політики не взялися за відновлення якоїсь із десяти чи одинадцяти світових гомеостатичних газет, та, схоже, вони за це навіть не бралися.

— Таки дивно, — погодився Гуд. Адже це значно полегшило б їм завдання. Після такої трагедії за об’єднання людей у цивілізовану культурну спільноту відповідають насамперед газети, оскільки іонізація атмосфери ускладнила, якщо не унеможливила, радіо- та телекомунікацію. — Це викликає підозру, — провадив він, озирнувшись до своєї команди. — А чи хочуть вони насправді тієї відбудови? Чи, може, вся їхня робота — тільки замилювання очей?

Аж тут озвалася його дружина, Джоан.

— А може, їм бракувало засобів, щоб запустити в друк гомеостатичну газету.

Коли вагаєшся, подумки визнав Гуд, право на існування мають обидва припущення.

— Останній випуск «Таймз», — додав Флетчер, — був надісланий у друк того дня, коли почалося Лихоліття. І відтоді вся мережа друку та комунікації заклякла. Не розумію, що це за політики такі, судячи з усього, вони знехтували засадничими принципами культури. Адже, відродивши газетний друк, ми зробимо для відновлення цивілізації, що існувала до трагедії, більше, ніж десять тисяч їхніх нікчемних проектів, — зневажливо закінчив він.

Гуд на це відказав:

— Можливо, ви помиляєтеся, але поки що облишмо це. І сподіватимемося, що цефалон газети залишився неушкодженим. Нам навряд чи вдасться його замінити, — він побачив перед собою роззявлену пащу входу, розчищену ЦАБЕвцями. Це мало бути його першим кроком тут, на зруйнованій планеті, назустріч відновленню цієї величезної автономної єдності, щоб повернути їй колишні силу і вплив у всій своїй повноті. Щойно гомеостатична газета відновить свою діяльність, він зможе присвятити себе іншим завданням, звільнившись від частини тягаря.

Один із робітників, які усе ще розгрібали звалище, пробурмотів:

— Боже, скільки брухту, ніколи стільки не бачив. Таке враження, ніби вони його навмисне тут розкидали, — піч у його руках блимала і здригалася, всотуючи брухт і перетворюючи його на енергію, вхідний отвір дедалі ширшав.

— Мені потрібен звіт про стан друкарні, і то якнайшвидше, — сказав Гуд команді інженерів, які стояли, чекаючи, коли відкриється вхід. — Скільки часу знадобиться на перезапуск, скільки... — і враз замовк.

До них наближалося двоє чоловіків у чорних одностроях. Полісмени з корабля Охорони. Одного він упізнав: це був Отто Дітріх, старший слідчий, який супроводжував центавріанську флотилію. Гуд мимохіть напружився, це був рефлекс, вироблений у кожного з них, — він бачив, як інженери та робітники ненадовго припиняють працювати і лише згодом потроху повертаються до виконання своїх обов’язків.

— Добридень, — привітався він із Дітріхом. — Радий вас бачити. Давайте відійдемо ось сюди, в цю бічну кімнату, щоб ми змогли поговорити, — він не сумнівався в тому, про що питатиме слідчий, і очікував на його візит.

Дітріх відказав:

— Я вас ненадовго затримаю, Гуде, бо знаю, наскільки ви зайняті. А що це у вас таке? — він витріщився на отвір із нетерплячою жадібною цікавістю на круглому щетинистому обличчі.

У тісній бічній кімнаті, своєму тимчасовому робочому кабінеті, Гуд став навпроти двох полісменів.

— Я проти суду, — тихо сказав він. — Спливло багато часу. Лишіть усе як є.

Замислено почухавши себе за вухом, Дітріх заперечив: