Precedent UA — 2015

Фактичні обставини справи: заявники, батьки загиблої Ольги Біляк, після її смерті подали скаргу на неправомірні дії працівників слідчого ізолятору, обвинувачуючи їх у халатності, оскільки вона померла в стінах даної установи без належної медичної допомоги, попри те, що було відомо про її захворювання. Зокрема, 21 січня 2004 року дочку заявників оглянув начальник медичного відділення управління Державного департаменту виконання покарань та встановив їй діагноз: «можливо СНІД, гострий бронхіт, наркотична залежність та анемія». 29 січня 2004 року слідчий виніс постанову про звільнення дочки заявників з-під варти, однак із документів, наданих сторонами Суду, не зрозуміло, коли цю постанову отримали в слідчому ізоляторі. Вранці 1 лютого 2004 року о 9.15 її відвідав лікар, надавши їй знеболювальне та протиспазматичні ліки. Ольга Біляк померла того ж дня о 9.55 ранку. На фотографіях, що є у матеріалах справи, видно, що вона була в стані крайнього виснаження. Відповідно до протоколу розтину трупа від 25 березня 2004 року дочка заявників померла від пов’язаної із ВІЛ запущеної гнійної пневмонії. 30 квітня 2004 року було відмовлено у порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутності халатності та насильства у цій справі. Прокурор міста Києві 8 червня 2004 року відхилив скаргу заявників щодо необхідності скасування постанови слідчого. Заявники оскаржили це рішення до суду. Шевченківський районний суд міста Києва 30 квітня того ж року скасував рішення прокурора та направив справу на додаткове розслідування, призначивши повторний розтин трупа. Декілька разів виносилися слідчим відмовні постанови у цій справі, які скасовувалися судом та справа направлялася на додаткове розслідування. Заявники подали цивільний позов 21 липня 2004 року до Київського слідчого ізолятору про відшкодування моральної шкоди. Позов задовольнили частково, присудивши заявникам відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 гривень. Сторони подали апеляції на це рішення. 17 листопада 2006 року Київське бюро судово — медичних експертиз склало заключення, в якому вказало: причиною смерті Ольги Біляк був гематіт, розсіяний туберкульоз із ускладненням на легені, печінку, селезінку та інші органи тіла, що призвело до гноїння та запалення легенів; всі ці захворювання утворилися на фоні ВІЛ-інфекції; відсутність правильного діагнозу привело до того, що не було призначено адекватне медичне лікування, тому її смерть була опосередковано спричинена діями працівників слідчого ізолятора. Апеляційний суд 24 травня 2007 року скасував рішення суду першої інстанції у зв’язку з тим, що суд першої інстанції не встановив медичних працівників, що обстежували та лікували дочку заявників, направивши справу на новий судовий розгляд. На момент винесення цього рішення Суду розслідування ще ймовірно продовжувалося.

Суд встановив, що мало місце порушення позитивного зобов'язання держави, оскільки її органи не забезпечили проведення ефективного і незалежного розслідування обставин смерті Ольги Біляк; тримання під вартою загиблої в той час, коли було винесено рішення про її звільнення, було незаконним.

Представники заявника в Суді: адвокати Зоя Шевченко та Аркадій Бущенко.

Суд визнав порушення статті 2, статті 5 § 1 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 27, 28, 55, 56 Конституції України, статті 4, 94, 165–1,236–1,2362 Кримінально — процесуального кодексу України 1960 року, стаття 201 Цивільно — процесуального кодексу України, стаття 20 Закону України «Про попереднє ув'язнення» 1993 року, п. 6.1.3 Порядку медико — санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно — трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань, затверджений наказом № 3/6 від 18 січня 2000 року Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України.

Основні тези:

«Суд нагадує, що коли мова йде про порушення права на життя, органи Конвенції брали скарги від родичів померлих… Таким чином, заявники в даній скарзі можуть заявляти про те, що вони є жертвами затверджується порушення статті 2 Конвенції» (§ 94)

«Люди в ув’язненні перебувають в особливо вразливому становищі, і органи влади зобов'язані звітувати за поводження з ними. Враховуючи, що Конвенція вимагає захищати психічне і фізичне здоров’я осіб, позбавлених волі, наприклад, надаючи їм належну медичну допомогу» (§ 104)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–90362

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1233145417

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ: