Precedent UA — 2015

49) рішення Шевченківського районного суду міста Києва, справа № 1–337/11 від 20 березня 2012 року, суддя Ретьман О. А.

Посилання:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/22384999

Теза із рішення: «.Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року по справі Нечипорук і Йонкало проти України було встановлено порушення п.1 п.3(с) статті 6 Конвенції у зв’язку з тим, що зізнання заявника у вчиненні злочину, було прийняте судами в якості доказу, що становить порушення вказаної статті незалежно від ступеню впливу цього зізнання на рішення суду та кількості підтверджень таких зізнавальних показів, наданих заявником в подальшому…»

50) рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2012 року, справа № 1–1712/5/2011, суддя Феськов П. В.

Посилання:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26145949

Теза із рішення: «.Суд вважає, що зазначені вище докази добуті органами досудового слідства з грубим порушенням норм КПК України. Зокрема, після вчинення злочину підсудні були затримані за вчинення адміністративних порушень (а. с. 27, 51) (рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»).»

51) рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2014 року, справа № 136/806/13-к, судді: Мочульська Л. Т., Кривенко Д. Т. та Пороховий Г.І.

Посилання:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42070251

Теза із рішення: «…Порушення вимог статті 3 Конвенції у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» у процесуальному аспекті встановлено у зв'язку з неефективністю розслідування за скаргами заявника про погане поводження, зокрема, оскільки основною підставою для висновку щодо необґрунтованості скарги було невизнання оскаржуваного поводження особами, на яких вказував заявник.

В даному випадку також необхідно застосувати правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішеннях у справах «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року), «Олексій Михайлович Захарків проти України» (рішення від 24 червня 2010 року), «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21 квітня 2011 року), за якими «у випадку, коли особа висуває небезпідставну скаргу щодо поганого поводження з боку суб'єктів владних повноважень в порушення статті 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов'язку держави відповідно до статті 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування. Розслідування за скаргами заявника про погане поводження є неефективним у зв'язку зі значною затримкою при порушенні кримінальної справи, нехтуванням твердження заявника щодо незабезпечення безсторонності розгляду його скарг внаслідок їх розгляду прокуратурою тієї області, де працювали відповідні працівники міліції, що основною підставою для висновку щодо необґрунтованості скарги є невизнання оскаржуваного поводження особами, на яких вказує заявник»….»

52) рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 листопада 2011 року, справа № 1–222/2011, суддя Левко В. Б.

Посилання:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19635784

Теза із рішення: «.Розглядаючи обвинувачення у справі щодо ОСОБА_3, суд першої інстанції також бере до уваги висновок Суду у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 р. (параграф 178), де Суд, визнаючи порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статті 6 Конвенції, конкретизує, що звертає увагу «не на формальності, а на реальну ситуацію» і вважає, що «адміністративне затримання заявника було частиною його тримання під вартою, відповідно до параграф 1 (с) статті 5 Конвенції як підозрюваного, проте без забезпечення йому процесуальних прав як підозрюваного, зокрема, права на захист», оскільки в протоколі затримання зазначено, що особу було госпіталізовано, а не звільнено, тобто фактично до доставки затриманого до суду для вирішення питання про обрання запобіжного заходу пройшло 5 діб, що свідчить про порушення вимог частини 3 статті 29 Конституції України».

53) рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2014 року, справа № 594/464/14-к, суддя Губіш О. А.

Посилання:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40624751

Теза із рішення: «.Згідно практики Європейського суду з прав людини. докази мають бути настільки очевидними, щоб вони не викликали жодних сумнівів.»

54) рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 06 березня 2013 року, справа № 1402/174/12, судді: Бойко Л. Л., Янчук С. В. та Муругов В. В.