Презентация PowerPoint

Білизна. — Взуття з тюленячої шкіри. — Виготовлення піроксиліну. — Пересадження рослин. — Риболовля. — Черепашачі яйця. — Дядечко Юп робить успіхи. — Кораль. — Полювання на муфлонів. — Нові багатства рослинного і тваринного світу. — Спогад про далеку батьківщину

Весь перший тиждень січня присвятили шиттю білизни, необхідної колоністам. Голки, знайдені в ящику, миготіли в пе дуже гнучких, але зате сильних пальцях, і виникала упевненість, що всі речі зроблені па совість.

Ниток вистачало: Сайрес Сміт запропонував скористатися нитками, якими була зшита оболонка аеростата. Гедеон Спілет і Герберт із дивовижним терпінням розпороли її на довгі смуги, Пенкроф же відмовився від цієї роботи, що його надзвичайно дратувала. Зате шив вій краще за усіх. Як відомо, моряки схильні до швацького ремесла.

Полотнину, з якої була зшита оболонка аеростата, знежирили за допомогою соди і поташу, отриманих із попелу спалених рослин, і промаслена тканина знову стала м’якою й еластичною; потім її розстелили на сонці, вона вицвіла і побіліла.

Зшили кілька дюжин сорочок і шкарпеток — шкарпеток, зрозуміло, пе в’язаних, а з тканини. З якою насолодою поселенці, нарешті, переодягайся в білизну, звичайно дуже грубу, — але такі дрібниці їх пе бентежили, — і лягли спати па простирадла: жителям Гранітного палацу здалося, що вони засипають у справжніх постелях.

На цю ж нору вони зшили собі взуття з тюленячої шкіри — і вчасно, тому що черевики і чоботи, вивезені з Америки, зовсім зносилися. Можна з упевненістю сказати, що нове взуття було просторе і нітрохи пе муляло.

Настав новий, 1866 рік. Спека ие спадала, але полювання в лісах продовжувалося. Агуті, пекарі, водосвиики, кенгуру і всіляка перната дичина — ними па острові хоч греблю гати. Гедеон Спілет

з Гербертом чудово стріляли і ие давали промаху!

Сайрес Сміт радив їм берегти бойові припаси і вжив деяких заходів, щоб замінити порох і кулі, знайдені в ящику, — йому хотілося зберегти їх на майбутнє. І справді, мало куди випадок міг закинути його самого і товаришів, якщо вони залишать свої володіння? Варто заздалегідь приготуватися до всіляких несподіванок і берегти бойові припаси, заміняючи їх іншими речовинами, які легко добувати.

Замість свинцю, якого ие знайшли на острові, інженер застосував без збитку для справи дроблене залізо, виготовлене без особливих зусиль. Залізний дріб був легшим свинцевого, тому довелося його робити більшим; правда, у заряді таких дробинок було менше, але спритність мисливців компенсувала цей недолік. Сайрес Сміт міг би виготовляти і порох, тому що мав у розпорядженні селітру, сірку і вугілля, але виготовлення йоґо вимагає особливої старанності, — і без спеціальних пристосувань важко одержати якісний порох.

Тому Сайрес Сміт обрав виготовлення піроксиліну, тобто вибухової речовини, звичайно одержуваної з бавовняного паперу. Одначе можна обійтися і без бавовни, тому що вона застосовується тільки заради клітковини, що утримується в ній. А клітковина, — інакше кажучи, первинна тканина рослин, — є майже в чистому вигляді пе тільки в бавовні, але й у волокнах льону й коноплі, у папері, старих ганчірках, у серцевині бузини і т.д. Бузини ж росло вдосталь біля гирла Червоного струмка, і поселенці заварювали замість кави ягоди цієї рослини, що належить до сімейства жимолостевих.

Отже, треба було запастися серцевиною бузини, тобто клітковиною; інша речовина, необхідна для виготовлення піроксиліну, — паруюча азотна кислота. Сайрес Сміт мав сірчану кислоту, і йому неважко було добути азотну кислоту, обробивши сірчаною кислотою селітру, надану природою в його розпорядження.

Сайрес Сміт вирішив виготовляти і застосовувати піроксилін, хоч. і визнавав досить значні його недоліки, а саме: нерівномірність дії, здатність швидко займатися (при ста сімдесяти градусах замість двохсот сорока) і, нарешті, миттєвий спалах, що може попсувати вогнепальну зброю. Зате переваги піроксиліну в тому, що він пе боїться вологи, не забруднює ствола рушниці та має вчетверо більшу вибухову- силу, ніж порох.

Щоб одержати піроксилін, досить занурити па чверть години клітковину в паруючу азотну кислоту, потім промити її у воді і просушити. Як бачить читач, немає нічого простішого.

Сайрес Сміт мав тільки звичайну азотну кислоту, а не паруючу або міцну, тобто таку, що иа вологому повітрі виділяє білуваті пари; але, замінивши паруючу азотну кислоту звичайною азотною кислотою, змішаною в пропорції трьох до п’яти з концентрованою сірчаною кислотою, інженер одержав би ті ж результати і дійсно домігся цього. Отже, в остров’ян-мисливців незабаром з’явилася вибухова речовина, що при вмілому використанні чудово їм служила.