Презентация PowerPoint

Двадцятого листопада закінчили будівлю мосту. Піднімальна частина, урівноважена противагами, легко піднімалася — вистачало лише невеликого зусилля: між шарніром і останньою поперечиною, на яку вона звичайно спиралася, виходив проліт завширшки двадцять футів, а це перепиняло дорогу будь-якому звіру.

І тут постало питання, чи не час вирушити за оболонкою аеростата, яку поселенцям ие терпілось заховати в безпечному місці; але щоб перевезти її, необхідно було доставити візок у порт Повітряної кулі, а отже — прокласти дорогу крізь лісову хащу Далекого Заходу. Це вимагало часу. Наб і Пенкроф подалися на розвідку; дійшовши до бухти, вони переконалися, що «запас полотна для білизни» нітрохи не постраждав у печері, де вони його приховали, тому вирішили не переривати робіт і швидше перетворити на острів плато Круговиду.

— Ось коли, — зауважив Пенкроф, — ми щонайкраще влаштуємо і пташник: не доведеться більше побоюватися, що туди навідається лисиця чи пролізуть інші хижаки.

— А крім того, — додав Наб, — можна зорати землю, пересадити дикі рослини...

— І підготувати для посіву наше друге хлібне поле! — вигукнув-моряк з урочистим виглядом.

Справа в тім, що перше поле, в яке кинули одне-єдипе зерно, дало завдяки турботам Пенкрофа чудові сходи. Він виростив десять колосків, обіцяних інженером, і тому що кожен колосок приніс вісімдесят зерен, колонія одержала вісімсот зерен, до того ж за півроку, що обіцяло два врожаї на рік.

З восьмисот зерен п’ятдесят треба було сховати про запас з обережності, а інші посіяти на новому полі — і не менш ретельно, ніж перше і єдине зерно. Поле зорали, потім загородили міцним парканом з високих гострих кілків, щоб звірі не могли перебратися через нього. Птахів відлякували тріскачки і страшні опудала — фантастичні витвори Пенкрофа. Сімсот п’ятдесят зерен поселенці посіяли, акуратно провівши для них борозенки, інше мала завершити природа.

Двадцять першого листопада Сайрес Сміт почав креслити, план рову, яким вирішили захистити плато з заходу, від південного краю озера Гранта до закруту ріки Віддяки. Шар родючого ґрунту

в два-три фути завтовшки прикривав у цьому місці гранітний масив. Знову довелося готувати нітрогліцерин, і він зробив звичайну дію. Не минуло й двох тижнів, як у твердому грунті плато вдалося проробити рів дванадцять футів шириною і шість глибиною. Таким же способом зробили ще одну пробоїну в скелястому березі озера, і вода кинулася по новому руслу, утворивши річечку, охрещену «Гліцериновим струмком», — він впадав у ріку Віддяки. Як і пророкував інженер, рівень води в озері понизився, але майже непомітно. Нарешті, щоб перетворити плато па неприступну твердиню, русло струмка, який впадав у море, суттєво розширили, а його піщані береги зміцнили огорожею з подвійного ряду кілків.

У першій половині грудня поселенці закінчили всі ці роботи. Плато Круговиду, що нагадувало за формою неправильний п’ятикутник з периметром приблизно чотири милі, від будь-якого вторгнення захищало водяне кільце.

Грудень стояв гарячий. Одначе колоністам ие хотілося навіть иа деякий час відмовитися від здійснення своїх планів, а оскільки влаштування пташиного двору ставало справою невідкладною, то вони почали нові роботи.

Нічого й казати, що вони дали повну волю дядечкові Юну, як тільки відгородили плато від зовнішнього світу. Орангутанг не розлучався зі своїми господарями і пе виявляв ні найменшого бажання втекти. Вій був дуже сильний, спритний і відрізнявся лагідною вдачею. Поселенці, піднімаючись по драбині до Гранітного палацу, і не намагалися змагатися з ним у швидкості. Йому вже доручали деяку роботу: вій приносив дрова і тягав камені, залишені після робіт иа березі Гліцеринового струмка.

— Хоч він ще не муляр, але вже чудова мавпа, — жартував Герберт, натякаючи иа те, що муляри називають своїх підмайстрів «мавпами». І ніколи ще це прізвисько не було таким доречним.

Пташиний двір зайняв двісті квадратних ярдів иа південно-східному березі озера. Його оточили частоколом, усередині огорожі побудували приміщення для майбутніх пернатих мешканців — сараї, розділені перегородками иа комірки.

Першими мешканцями стали приховаиохвости; вони незабаром завели численне потомство. До них приєдналося півдюжини качок, які водилися на березі озера. Було тут і кілька китайських качок, у яких крила розкриваються на зразок віяла, а оперення таке яскраве і блискуче, що вони можуть суперничати із- золотавими фазанами. Кілька днів потому Герберт спіймав самця і самку

із загону курячих із довгоперим закругленим хвостом — чудових «чубариків», яких поселенці приручили дуже швидко. А пелікани, зимородки, водяні курочки самі з’явилися на бер^г, до пташиного двору; і пернате населення, яке щебетало, пищало, кудкудакало, спочатку сварилося, а потім дійшло згоди; птахів ставало все більше й більше, так що їжа поселенцям була забезпечена.