Презентация PowerPoint

Наші мисливці, як жителі Сполучених Штатів, відразу впізнали в них марасів — різновид агуті, але трохи більших своїх побратимів, які живуть у тропічних країнах; мараси — справжні американські кролики, довговухі звірята, озброєні з кожного боку щелеп п’ятьма корінними зубами, що саме й відрізняє їх від агуті.

— Ура! — гукнув Пенкроф. — Печеня є! Тепер не соромно й додому повернутися!

Перервана ненадовго подорож відновилася. Колоністи як і раніше йшли берегом Червоного струмка, який ніс свої прозорі, чисті води під навислим сплетінням гілок казуарипів, банксій і гігантських каучукових дерев. Чудові лілейні рослини, що досягали двадцяти футів заввишки, і якісь незнайомі юному патураліс-ту деревоподібні чагарники схилялися до струмка, який жебонів під покровом зелених склепінь.

Струмок помітно ширшав, Сайресу Сміту здавалося, що вони вже наближаються до гирла. І справді, тільки-но колоністи вийшли з лісової хащі, де їх дивували прекрасні дерева, показалося й гирло Червоного струмка.

Дослідники потрапили иа західний берег озера Гранта. На озеро дійсно варто було подивитися. Воно досягало майже семи миль в окружності, а площа його дорівнювала двомстам п’ятдесятьом акрам¹¹; спокійну водну гладь облямовували найрізноманітніші дерева. Зі східного боку крізь мальовничі просвіти місцями зблискувало на сойці море. Північний берег озера вигинався плавною дугою, що контрастувала з різкими обрисами південного його краю. На цьому маленькому Онтаріо зібралося безліч водяних птахів. За декілька сот футів від південного берега з води виступала одна-єдина скеля, що заміняла собою «тисячу островів», якими славиться озеро з тією ж назвою в Сполучених Штатах. Тут жили десятки подружніх пар зимородків-рибалок; стоячи па якому-не-будь прибережному камені, пихаті, нерухомі, вони підстерігали рибу, що пропливала повз них, раптово з пронизливим криком кидалися у воду і, пірнувши, через мить злітали, тримаючи здобич у дзьобі. А далі, па берегах і иа острівці, поважно походжали дикі качки, пелікани, водяні курочки, червоноголовки, щурки, яких природа наділила язиком у вигляді пензлика, два-три представники лірохвостів, красивої породи пернатих, у яких хвостові пера вишукано загнуті у вигляді ліри.

Вода в озері виявилася прісною, прозорою і синюватою; а глянувши на бульбашки, що піднімалися на поверхню води, і иа кола, які розпливалися, можна було з упевненістю сказати, що в озері цьому дуже багато риби.

— А справді, прекрасне озеро! — захопився Гедеон Спілет. — Ось би тут пожити!

— Поживемо! — лаконічно відповів Сайрес Сміт.

Бажаючи повернутися в Нетрі иайкоротшим шляхом, мандрівники дійшли до південного кінця озера, де береги сходилися під кутом. Не без зусиль прокладаючи собі дорогу в лісових заростях, яких ще не торкалася рука- людини, вони рушили далі до узбережжя, тримаючи напрямок на південну частину плато Круговиду. В цей бік вони пройшли дві милі; нарешті, розсунулася остання завіса дерев, і перед очима мандрівників виникло плато, яке зеленіло густою травою, і неосяжна широчінь океану.

Щоб повернутися в Нетрі, досить було перетнути навскіс плато й спуститися по його схилу до першого закруту ріки Віддяки. Але інженеру хотілося знати, де і як випливають з озера надлишкові води, а тому дослідники пройшли під деревами ще півтори милі на північ. Справді, можливо, десь існував стік; або ж вода випливала через розпадину гранітної стіни. Адже озеро являло собою величезну кам’яну западину, яку Червоний струмок поступово наповнив водою; значить надлишок її повинен був десь стікати до моря, падаючи водоспадом. «Якщо це дійсно так, — думав інженер, — то, можливо, вдасться скористатися силою водоспаду, що досі марно пропадала, нікому пе.приносячи користі». Отже, дослідження берегів озера Граита продовжувалося. Пройшли по гірському плато иа північ ще півтори милі, але всупереч своїм чеканням Сайрес Сміт ніде не знайшов стоку води.

Стрілка годинника вже показувала пів на п’яту. Час було повертатися до притулку, приготувати на вогнищі обід. Маленький загін повернув назад, і лівим берегом ріки Віддяки Сайрес Сміт із товаришами дійшли, нарешті, до Нетрів.

Розпалили вогонь. Наб і Пенкроф виявилися справдешніми кухарями — один завдяки кулінарним здібностям, властивим неграм, а інший — як і личить морякові, який усе вміє робити; вони швидко приготували печеню зі своєї здобичі.

Після вечері, коли мандрівники вже збиралися лягати спати, Сайрес Сміт витяг з кишені камінчики — зразки різних мінералів — і коротко пояснив:

— Дивіться, друзі. Ось це — залізна руда, це — пірит, це — глина, це — вапняк, це — вугілля. Ось чим багата тут природа. Це її внесок до нашої спільної справи. Завтра черга за нами.

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ