Презентация PowerPoint

Обігнувши мис Знахідки, мандрівники побачили довгу смугу піщаного берега і морську широчінь. Була восьма година ранку. Чисту синяву неба не затьмарювала жодна хмарина, як то нерідко спостерігається в сильні холоди; пощипував мороз, але Сайрес Сміт і його супутники, розігрівшись від ходьби, майже його не помічали. Втім, день почався тихий, безвітряний, а коли вітру немає, значно легше витримувати навіть міцні морози. Соице сяяло, але не гріло, його величезний диск, що піднімався над водою, неначе тихо погойдувався в небі. Море.простиралося спокійною гладдю, яскраво-синє, немов затока Середземномор’я погожої днини. Вдалині, миль за чотири до південного сходу, чітко вимальовувалися обриси мису Пазура, вигнутого, як турецький ятаган. Ліворуч болотисту низину відмежовувала вузька стрілка, яка -здавалася в променях сонця, що сходило, вогненною рискою. Безсумнівно, у цій частині бухти З’єднання, нічим, навіть піщаною обмілиною, не відділеній від відкритого моря, кораблі, гиані східними вітрами, не знайшли б собі притулку. Застигла, спокійна поверхня моря, рівний синій колір води, не скаламученої жовтуватими плямами, і, нарешті, відсутність рифів свідчили, що берег обривається кручею й тут відразу ж починаються страшні глибини океану. Ліси Далекого Заходу залишилися позаду миль за чотири, виднілися темною стіною їхні перші зарості. Картина навколо була сумовита, колоністи начебто опинилися на похмурих берегах якогось острова Антарктики, вкритого снігом і льодами. Мандрівники зробили привал, щоб поснідати. Розпалили багаття з висохлих водоростей. Наб приготував сніданок, що складався з холодного м’яса і «чаю Освего».

Колоніста їли, насторожено дивлячись навколо, — ця частина острова Лінкольна виявилася такою порожньою, так різко контрастувала із західним його краєм! І журналіст сказав, що,, коли б випадково вони, зазнавши катастрофи, опинилися на цьому березі, у них склалося б найсумовитіше уявлення про. свої, майбутні/володіння.

— Я навіть думаю, що навряд чи нам вдалося б досягти цього берега, — додав Сайрес Сміт. — Глибина тут велика, з моря не піднімається жодної скелі, на якій ми могли б знайти собі притулок. Біля Гранітного палацу в морі є хоч обмілини, є. острівець — це все-таки збільшувало можливості порятунку. А тут абсолютно нічого — тільки безодня!

— Дивна справа, — задумливо сказав Гедеон Спілет, — острів наш досить малий, а яке тут розмаїття поверхні й ґрунту! Власне кажучи, подібну багатоманітність можна очікувати лише па великому просторі суші, на якому-небудь материку. Західна частина острова вражає своїми природними багатствами і родючістю ґрунту. Справді, її немов омиває тепла течія, що йде з Мексиканської затоки, а до північних і південно-східних берегів начебто підступає Льодовитий океан.

— Цілком слушно, дорогий Спілет, — зауважив Сайрес Сміт. — Мене це теж вражає. Весь острів, його обриси, його природа якісь незвичайні. Тут немов зібрані зразки всіх пейзажів, які можна зустріти иа материку, і я ие здивуюся, якщо виявиться, що наш острів був колись частиною материка.

— Що? Материк посередині Тихого океану? — вигукнув Пенкроф.

— А чому це неможливо? — запитав Сайрес Сміт. — Хіба ие може бути, що Австралія, Нова Ірландія й усе, що англійські географи називають Австралазія, колись існувало разом з нинішніми архіпелагами Тихого океану як єдиний материк, шоста частина світу, така ж велика, як Європа або Азія, як Африка і обидві Америки? Я цілком припускаю, іцо всі острови, які піднімаються нині над безкрайньою широчінню Великого океану, пе що інше, як гірські вершини материка, поглиненого морською безоднею, але в доісторичні часи він піднімався над водами океану.

— Так само, як Атлаптида? Справді? — сказав Герберт.

— Так, дитино... Якщо тільки Атлантида коли-небудь існувала.

— Так що ж, може, острів Лінкольна був частиною цього зато-пулого материка? — запитав ГІеикроф.

— Можливо, — відповів Сайрес Сміт, — і тоді цілком зрозумілим стане розмаїття дарунків природи, які ми тут зустрічаємо.

— І значна кількість тварин, що водяться па ньому, — додав Герберт.

— Так, друже, — відповів інженер. — Ось ти мені й підказав ще один доказ на користь мого припущення. Адже ми на нашому острові бачили дуже багато тварин, і цікавіше за все, що тваринний світ відрізняється тут великою розмаїтістю. Причина ж, на мою думку, та, що острів Лінкольна колись був частиною якогось великого материка, що поступово занурився в безодню океану.

— Он як! — озвався Пенкроф, мабуть пе зовсім довіряючи сказаному. — Мабуть, цей залишок колишнього материка теж може зникнути, і тоді вже між Америкою й Азією не буде ніякої суші?

— Ні, чому ж, — відповів Сайрес Сміт, — існуватимуть нові материки. їх зараз будують мільярди мільярдів малесеньких істот.

— Хто будує? Які такі мулярі?