Презентация PowerPoint

— Пенкрофе, — спокійно запитав він, пильно дивлячись на моряка, — скільки колосків виростає з одного хлібного зерна? Ви знаєте?

— Один колосок, я думаю, — відповів моряк, здивовано подивившись па нього.

— Ні, Пенкрофе, — десять! А ви знаєте, скільки зерен в одному колоску?

— їй-богу, ие знаю.

— В середньому — вісімдесят, — сказав Сайрес Сміт. — Отже, якщо ми посадимо це зерно, то при першому врожаї зберемо вісімсот зерен, а вони дадуть нам при другому врожаї шістсот сорок тисяч зерен, а при третьому — п’ятсот дванадцять мільйонів, а. при четвертому — більше чотирьохсот мільярдів зерен. Ось яка пропорція!

Товариші мовчки його слухали. Такі цифри їх приголомшили. Одначе підрахунки Сайреса Сміта були правильні.

—■ Так, друзі мої, — продовжував інженер. — Велінням природи нащадки хлібного зернятка зростають в геометричній прогресії. Втім, розмноження пшениці, зерно якої дає при першому врожаї вісімсот зерен, — ніщо в порівнянні з маком, у якого в одній коробочці тридцять дві тисячі зерен, і з тютюном, у якого один корінь дає триста шістдесят тисяч насіннячок. Якби не численні причини, що заважають їхньому розмноженню, дві ці рослини заполонили б за кілька років усю земну кулю.

І інженер знову узявся екзаменувати Пенкрофа:

— А тепер скажіть, ІІепкрофе, ви знаєте, скільки буассо¹⁷ складуть чотириста мільярдів зерен?

— Ні, не знаю, — відповів моряк. — Зате вже напевно знаю, що я — дурень.

— Тож знайте, що це складе три мільйони буассо, по сто тридцять тисяч зерен на буассо.

— Три мільйони буассо? — вигукнув Пенкроф.

— Три мільйони.

— За чотири роки?

— За чотири роки, — підтвердив Сайрес. Сміт, — і навіть за два, якщо в цих широтах ми будемо збирати, як я сподіваюся, два врожаї на рік.

Отут уже Пенкроф не міг втриматися і, за своїм звичаєм, оглушливо крикнув «ура».

— Отже, Герберте, — додав інженер, — твоя знахідка дуже важлива для нас. За тих умов, у яких ми тут опинилися, друзі мої, все може прислужитися нам. Не забувайте цього, прошу вас.

— Не турбуйтёся, містере Сайрес, не забудемо, — відповів Пенкроф. — І якщо я знайду насінинку тютюну, що дає по триста шістдесят тисяч насіннячок, то — моє вам слово — я ие пущу його на вітер! А тепер, знаєте, що ми повинні зробити?

— Посадити зернятко, — відповів Герберт.

— Так, — погодився Гедеон Спілет, — і треба посадити його з належною шанобливістю, тому що в ньому закладені наші майбутні врожаї.

— Тільки б воно проросло! — вигукнув моряк.

— Обов’язково проросте, — відповів Сайрес Сміт.

Це відбувалося 20 червня, в пору, найсприятливішу для посадки єдиного й тому дорогоцінного зернятка пшениці. Спершу хотіли посадити його в глиняний горщик, але, розсудивши, вирішили покластися на природу і довірити його безпосередньо землі. Посів.зробили того ж дня, і, зрозуміло, вжили всіх заходів, щоб ця найважливіша справа пройшла успішно.

Небо трохи прояснилося; колоністи піднялися на плато Круговиду і вибрали неподалік від Гранітного палацу захищений від вітру куточок, куди сонце напевно слало опівдні весь жар своїх променів. Землю там очистили від каміння, старанно скопали, розпушили, можна сказати навіть перебрали руками, розтираючи кожну грудочку, видалили всіх хробаків і жучків, додали шар перегною, підмішавши до нього трохи вапна, і, нарешті, урочисто посадили зерно у зволожену землю й обгородили це місце.

У колоністів було таке відчуття, неначе вони заклали- наріжний камінь величного будинку. Пенкрофу згадався той день, коли він з такими обережностями готувався запалити єдиний уцілілий сірник. Але тепер справа була значно важливіша — адже вогонь нещасні аеронавти тим чи іншим способом, рано чи пізно добули

б, але ніякі сили людські не могли б відродити пшеничне зернятко, якби воно, на біду, загинуло!

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

Кілька градусів нижче нуля. — Обстеження болотистої південно-східної частини острова. —.Лисиці. — Картина моря. —

Бесіда про долю Тихого океану. — Безперестанна робота інфузорій. — Що станеться з землею. — Полювання. — Качине болото

Тепер не минало жодного дня, щоб Пенкроф не побував на «хлібному полі», як він абсолютно серйозно називав те місце, де посадили зерно пшениці. І непереливки було комасі, яка наважувалася забратися туди! Пенкроф їх нещадно знищував.

Наприкінці червня, після нескінченних дощів, настала зима. І 29 червня термометр Фаренгейта напевно показав би не більше двадцяти градусів вище нуля (6,67° морозу за Цел^ьсієм).

Наступний день, ЗО червня, що відповідає в Північній півкулі 31 грудня, припав иа п’ятницю. Наб поскаржився, що рік кінчається «нещасливим днем», на'Це Пенкроф відповів, що новий рік зате буде в суботу — «щасливий день», а це набагато приємніше.