Презентация PowerPoint

— Коралові поліпи, — відповів Сайрес Сміт. — Адже це вони безперестанною своєю роботою створили острів Клермои-Тоішер, численні атоли й інші коралові острови Тихого океану. Сорок сім мільйонів цих поліпів важать тільки один гран¹⁸, а все-таки такі мікроскопічні організми, поглинаючи солі й інші тверді речовини, розчинені в морській воді, засвоюючи їх, виробляють вапняк, а з нього утворяться величезні підводні споруди, які щільністю і твердістю не поступаються граніту. Колись, у первісні часи, природа творйла землю за допомогою вогшо, здіймала складками кору земну, а тепер вона поклала на мікроорганізми обов’язок замінити вогонь, тому що в надрах земної кулі його рушійна сила явно зменшилася — про це говорить нам велика кількість згаслих вулканів, розкиданих на поверхні нашої планети. І я думаю, що минуть століття, і безупинна робота коралових поліпів, можливо, перетворить Тихий океан на великий материк, де оселяться прийдешні покоління людей і принесуть туди цивілізацію.

— Ой, довго чекати! — зітхнув Пенкроф.

— Природа не квапиться, час працює на неї, — відповів інженер.

— А навіщо нам нові материки? — запитав Герберт. — Мені здається, людству цілком достатньо тих меж землі, які зараз у нього є. Але ж природа не робить нічого даремного.

— Дійсно, нічого даремного вона не робить, — погодився Сайрес Сміт. — Але ось як можна пояснити, навіщо в майбутньому людству знадобляться нові материки, і саме в тропічній зоні, де зустрічаються коралові острови. По-моєму, таке пояснення цілком припустиме.

— Ми слухаємо, містере Сайрес, — відгукнувся Герберт.

— Ось у чому справа: більшість учених сходяться на думці, що земна куля коли-небудь загине, або, точніше, що через її охолодження всяке життя на Землі виявиться неможливим. Мають розбіжність вони лише в поясненні причини такого охолодження. Одні вважають, що воно відбудеться через зниження температури Сонця, яке настане через багато мільйонів років, інші говорять, що поступово згасне вогонь, палаючий у надрах Землі. Вплив його, иа мій погляд, значно більший, ніж' це звичайно припускають. Я особисто дотримуюсь цієї останньої гіпотези і ось чому. Візьмімо, наприклад, Місяць. Це зовсім охололе світило, і иа ньому вже неможливе будь-яке життя, хоча кількість тепла, яке СонЦе виливає на його поверхню, не змінилася. Охолов же Місяць через те, що в його надрах зовсім згасли вогненні вихори, яким він завдячує своїм виникненням, як і всі тіла зоряного світу. Коротше кажучи, яка б не була причина, але Земля паша коли-небудь охолоне; остигання відбудеться, звичайно, не відразу, а поступово. Що ж тоді станеться? У більш-менш далекому майбутньому, зона помірного клімату спорожніє, як тепер незаселені полярні області. Її населення і тварини відступлять до широт, які одержують більше сонячного тепла. Відбудеться велике переселення. Європа, Центральна Азія, Північна Америка поступово будуть залишені так само, як Австралазія і віддалені від екватора області Південної Америки. Рослинність рухатиметься за людьми. Флора, а разом з нею і фауна пересунуться до екватора, життя зосередиться головним чином у центральних частинах Південної Америки й Африки. Лопарі та самоїди знайдуть звичні для них кліматичні умови узбережжя Льодовитого океану па берегах Середземномор’я. Хто здатен гарантувати, що в цю епоху екваторіальні області не виявляться занадто тісними для людства, що вони зможуть вмістити і прогодувати все населення земної кулі? Чому не припустити, що завбачлива природа вже тепер закладає біля екватора основи нового материка для прийдешнього переселення рослинного і тваринного світу і що вона поклала творення цього материка на коралових інфузорій? Я часто міркував над усіма цими питаннями, друзі мої, і серйозно вважаю, що коли-пебудь вигляд нашої планети абсолютно зміниться. Піднімуться з безодень морських нові континенти, а старі опустяться в глибини океанів. У прийдешні століття нові Колумби відкриють невідомі людству землі, утворені вершинами Чимборасо, Гімалаїв або Монбланом, — клаптики поглинених океанами материків — Америки, Азії, Європи. А потім і нові материки теж стануть ненаселепі, згасне тепло Землі так само, як покидає воно захололе тіло, зникне життя на нашій планеті, якщо пе на віки, то на якийсь довгий час. І можливо, тоді наш сфероїд, що, здавалося спочив смертним сном, відродиться до життя в якихось нових, кращих умовах! Але все це, друзі, таємниці світобудови, відомі лише Творцю всього сущого. Заговоривши про роботу коралових поліпів, я, мабуть, занадто захопився міркуваннями про долю Землі.

— Дорогий Сайресе, — відповів Гедеон Спілет, — ці теорії для мене — пророцтва. Коли-пебудь вони здійсняться.

— Це таємниця провидіння, — відповів Сайрес Сміт.

— Ну й справи! — озвався Пенкроф, який слухав інженера з напруженою увагою. — А скажіть, будь ласка, містере Сайрес, може, й острів Лінкольна теж побудований поліпами?

— Ні, — відповів Сайрес Сміт, — він суто вулканічного походження.

— Виходить, він коли-небудь зникне?

— Можливо.