Презентация PowerPoint

В останній тиждень серпня погода знову змінилася — стало холодніше, але буря вляглася. Колоністи поспішили вийти на повітря. На березі нанесло снігу не менше ніж на два фути, але по затверділому насту можна було ходити без особливих перешкод. Сайрес Сміт і його товариші піднялися на плато Круговиду.

Яка зміна! Ліси, бачені ще так недавно зеленими, особливо в околицях Гранітного палацу, де переважали хвойні дерева, покрилися одноманітною білою пеленою. Все завмерло від верхівки гори Франкліна до узбережжя. — ліси, луки, озеро, ріка і берег моря. Вода в річці Віддяки текла під крижаним панциром, і при

кожному припливі та відливі він з гуркотом розбивався на шматки. Над замерзлим озером літали качки і чирки, шилохвостки і чистики. їх тут були тисячі. Скелі, між якими з краю плато падав водоспад, наїжачилися крижаними голками, рогами, напливами — вода текла начебто з гігантського жолоба, який художники Відродження викарбували у вигляді роззявленої пащі чудовиська. Якої втрати зазнали ліси під час бурі, — важко сказати, доки ховає їх біла завіса.

Гедеон Спілет, Пенкроф і Герберт вирушили оглядати пастки. Ледве знайшли їх під заметами. Довелося рухатися обережно, щоб не впасти в яму, вириту для звірів, — це було б небезпечно та й прикро: потрапити до власної пастки! Такої неприємності вони уникли, але всі ями виявилися порожніми, а приманки неторканими. Жодна тварина не потрапила до пастки, одначе навкруги чітко виднілися численні сліди, і серед них відбитки пазуристих лап. Герберт упевнено сказав, що ці сліди залишені якимось хижаком із сімейства котячих, — отже, підтверджувалося припущення Сайреса Сміта, що на острові водяться небезпечні звірі. Можливо, вони жили в густих лісах Далекого Заходу, але голод вигнав їх звідти, і вони заблукали на плато Круговиду. Може, вони почули людей.

— Яка ж це котяча порода? — запитав Пенкроф.

— Ягуари, — відповів Герберт,

— Я думав, що вони водяться тільки в жарких країнах.

— У Новому Світі вони трапляються иа просторі від Мексики-до аргентинських памп, — зауважив юнак. — А оскільки острів Лінкольна знаходиться приблизно на тій же широті, що й басейн ріки Ла-Плати, — не дивно, що на ньому зустрічаються тигри.

— Добре. Виходить, стережися! — підхопив Пенкроф.

Нарешті, потеплішало — і настільки, що сніг почав танути. Пішли дощі й змили білий покрив. Незважаючи на негоду, колоністи поповнили свої запаси рослинної їжі — горіхів, коренів драцени та іншого їстівного коріння, кленового соку, а запаси м’ясної їжі їм забезпечували кролики з крільчатника, агуті і кенгуру. Кілька разів вони ходили до лісу па полювання і переконалися, що буря дійсно повалила там чимало дерев. Пенкроф з Набом неодноразово вирушали з візком до покладів кам’яного вугілля, вирішивши запастися кількома тоннами. Дорогою вони помітили, що труба гончарної печі сильно пошкоджена вітром, і верхівка її збита ие менше ніж на шість футів.

Крім вугілля, запасли ще й дрова для Гранітного палацу і сплавили їх на плоті по ріці Віддяки, що скинула із себе окови льоду. Виникало побоювання, що знову настануть сильні холоди.

. Відвідали також і Нетрі, і, навідавши колишній свій притулок, колоністи могли тільки порадіти, що вони пе жили там під час бурі. Море залишило в кам’яному лабіринті незаперечні сліди свог го вторгнення. Вітри, розгулявшись па океанських просторах, гнали водяні гори, і хвилі, перехльостуючи через острівець, з дикою силою кидалися в проходи між гранітними брилами; вони до половини забили ці коридори піском, покрили камені товстим шаром водоростей. Поки Наб, Герберт і Пенкроф полювали- і ходили по дрова, Сайрес Сміт з Гедеоиом Спілетом порядкували у Нетрях; па превелику радість, гори і плавильні печі майже пе постраждали, тому що купи піску, нанесені морем, захистили їх від шаленої бурі.

Колоністи завбачливо запаслися паливом, — морози ще не скінчилися. Як відомо, лютий у Північній півкулі завжди відзначається сильними холодами, а в Південній півкулі кінець серпня відповідає північному лютому, і иа острові Лінкольна ця пора не була винятком із правила.

До 25 серпня після перемінної погоди з дощем і снігом подув південно-східний вітер, і відразу вдарив мороз. На думку Сайреса Сміта, ртутний стовпчик термометра Фаренгейта показував би не менше ніж вісім градусів нижче нуля (22,22° холоду за Цельсієм), і мороз, що тримався кілька днів, переносився ще сутужніше через різкий вітер. Знову довелося колоністам замкнутися в Гранітному палаці, закупорити двері й вікна, залишивши лише вузький отвір для доступу свіжого повітря; свічок палили дуже багато і, щоб поберегти їх, найчастіше задовольнялися відблисками вогшо від багаття, що топилося, для якого дров не шкодували. Кілька разів то один, то інший мешканець Гранітного палацу спускався на берег моря, де щодня приплив нагромаджував цілі купи крижин, але, змерзнувши, поспішав повернутися додому і ие без зусиль піднімався сходами, хапаючись за поперечини закоцюблими, закляклими руками. На морозі скрижанілі сходинки обпікали пальці.