Презентация PowerPoint

Дробинка. — Будівля піроги. — Полювання. — На верхівці каурі. — Ніщо не говорить про присутність, людини. — Наб і Герберт на риболовлі. — Черепаха перевернулася. — Черепаха зникла. — Сайрес Сміт дає пояснення

Минуло рівно сім місяців відтоді, як пасажири повітряної кулі опинилися на острові Лінкольна. І з того часу, незважаючи па всі пошуки, вони ие знайшли жодної людської істоти. Жодного разу не бачили вони диму, який би свідчив про те, що на острові є люди. Жодного разу не'знайшли речі, зробленої рукою людини, яка жила тут у давні або недавні часи. Здавалося, острів цей иенаселений; мабуть, тут ще ніколи не бувала людина. І ось тепер через дробинку, знайдену в тілі невинного звірка, накопичилися здогади й різні висновки!

Справді, дробинка вилетіла з вогнепальної зброї, а хто ж, крім людини, міг скористатися такою зброєю?

Пенкроф поклав дробинку на стіл, і його товариші здивовано подивилися иа неї. Очевидно, вони відразу уявили собі, як важливі наслідки цього, здавалося б, незначного випадку. Навіть якби вони раптом побачили щось надприродне, то не були б такі вражені.

Сайрес Сміт негайно ж висловив деякі припущення з приводу цієї дивної і несподіваної знахідки. Вій узяв дробинку двома пальцями, покрутив її, помацав, потім запитав Пенкрофа:

— Чи впевнені ви, що пекарі, поранений цією дробинкою, був тримісячний?

— Ніяк не більше, містере Сайрес, — відповів Пенкроф. — Порося ссало матір, коли я знайшов його в ямі.

— Отже, — продовжував інженер, — близько трьох місяців тому па острові Лінкольна хтось вистрілив з рушниці...

— І дробинка, — додав Гедеон Спілет, — поранила, хоч і не смертельно, цю тварину.

— Важко заперечити, — продовжував Сайрес Сміт. — І ось які висновки варто зробити з усього цього: або па острові до нас хто-небудь жив, або люди висадилися тут місяців три тому, не більше. Чи своєю волею, чи проти неї вони пристали до наших берегів, або зазнали катастрофи на кораблі чи аеростаті — хто знає? Все з’ясуємо пізніше. І європейці вони або малайці, вороги наші або друзі — нам теж поки що не розгадати. Та ми й не знаємо, чи живуть вони ще на острові, чи подалися з нього. Але ці питання стосуються нас так близько, що не можна довго залишатися в невідомості.

— Сто разів, тисячу разів готовий повторити, що немає на острові Лінкольна нікого, крім нас, — вигукнув моряк, підводячись з-за столу. — Чорт забирай! Острів невеликий, і ми вже помітили б кого-небудь з його мешканців!

— Ось якби пекарі народився з дробинкою, це було' б, по-моєму, чудом, — відповів журналіст.

— Якщо тільки вона не сиділа в Пенкрофа в зубі, — з найсерйознішим виглядом зауважив Наб.

— Ще чого вигадав! — жваво відгукнувся Пенкроф. — Що ж, по-твоєму, я не помітив би її цілих півроку! Та й де ж вона могла застрягти? — додав моряк, відкриваючи рота й показуючи два ряди чудових зубів. — Подивись-но гарненько, Набе, і якщо відшукаєш дупло, видирай хоч півдюжини зубів!

— Припущення Наба дійсно безглузде, — сказав Сайрес Сміт, який не міг стримати посмішки, хоч і заглибився у власні думки. — Немає сумнівів, хтось стріляв на острові з рушниці, і не більше трьох місяців тому. Але я даю голову на відсіч, що люди, які висадилися на острові, пробули тут зовсім недовго і просто обійшли його. Жили б вони тут на ту пору, коли ми обстежували острів з гори Франкліна, ми побачили б їх, а вони — нас. Можливо, буря викинула сюди когось із корабля, який зазнав аварії, лише кілька тижнів тому. Принаймні все це необхідно з’ясувати.

— По-моєму, потрібно діяти обережно, — зауважив журналіст.

— Я тієї ж думки, — відповів Сайрес С.міт, — боюся, чи не висадилися ца острів малайські пірати.

— А чи не краще, містере Сайрес, — сказав моряк, — спочатку побудувати човен, а потім і вирушити на розвідку: піднімемося вгору річкою, а якщо знадобиться, вийдемо в море й обігнемо острів! Аби нас зненацька не застали.

— Слушна думка, Пенкрофе, — погодився інженер, — але чекати не можна. Адже раніше ніж за місяць човна не збудуєш...

— Справжнього човна, — відповів моряк. — Але ж нам не потрібен човен, щоб по морю плавати, а за п’ять днів, якнайбільше, я беруся спорудити пірогу — для нашої ріки вона зійде.

— За п’ять днів берешся зробити човна? — здивувався Наб.

— Так, Набе, човен за індійським зразком.

— З дерева? — запитав негр із сумнівом.

— З дерева, — відповів Пенкроф, — або, точніше, з кори. Повторюю, містере Сайрес, — за п’ять днів можна це дільце обкрутити.

— Якщо за п’ять днів — згодний.

— Але відтепер нам доведеться бути насторожі, — зауважив Герберт. •

— Незмінно бути насторожі, друзі, — сказав Сайрес Сміт. —

І я прошу вас, ие полюйте далеко від Гранітного палацу.

Обід пройшов не так весело, як хотілося Пенкрофу.