Презентация PowerPoint

— Саме це я вже мав честь вам повідомити, — відгукнувся Пенкроф.

Пояснення Сайреса Сміта, звичайно, було правдоподібне. Але чи вірив він сам у своє пояснення? Стверджувати важко.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Перше випробування піроги. — Речі, знайдені на березі моря. — Буксир. — Мис Знахідки. — Вміст ящика. — Інструменти, зброя, прилади, одяг, книги, начиння. — Чого не вистачає Пенк-рофу. — Євангеліе. — Вірш зі Священної Книги

Двадцять дев’ятого жовтня човен був цілком готовий. Пенкроф дотримав обіцянки і за п’ять днів змайстрував з кори щось па зразок піроги, корпус якої скріпив гнучкими лозинами крехімби. Банку на кормі, банку посередині, для зміцнення бортів, третя банка иа носі, планшир — для кочетів, два весла, кормове весло для керування — так було споряджене суденце завдовжки дванадцять футів і вагою не більш двохсот фунтів. Спустити його на воду було не важко. Легку пірогу віднесли на піщаний берег і поставили біля самого моря напроти Гранітного палацу, а приплив підняв її. Пенкроф негайно ж опинився в човні, спробував управляти кормовим веслом і переконався, що пірога годиться для наміченої мети.

— Ура! — крикнув моряк, користуючись Випадком, щоб похвалитися своїм успіхом. — На цій посудині можна здійснити подорож навколо...

— Світу? — підхопив Гедеон Спілет.

— Ні, навколо острова. Кілька каменів для баласту, на ніс щоглу і вітрило, яке містер Сайрес нам як-небудь змайструє, і ми вирушимо в далеке плавання! Ну що ж, містере Сайрес, містере Спілет, Герберте, і ти, Набе, невже ви не хочете випробувати наше нове судно? Чорт забирай. Потрібно ж нам довідатися, чи витримає воно нас усіх п’ятьох!

І справді, чому ж не влаштувати цей експеримент. Пенкроф одним змахом весла підвів човен до піщаної обмілини вузькою протокою між скелями, і друзі вирішили, що вони сьогодні ж випробують пірогу, пройдуть па ній уздовж берега до першого мису в південній частині бухти З’єднання.

Наб крикнув, підійшовши до човна:

— Та.в твоєму суденці, Пенкрофе, повно води!

— Дрібниці, Набе, — відповів моряк, -- дереву потрібно намокнути. Днів за два води в нашім човні буде стільки ж, скільки в утробі в п’яниці. Залазьте!

Отже, всі сіли в човен, і Пенкроф повів його у відкрите море. Погода стояла чудова, океанська широчінь була спокійна, як поверхня невеликого озера, і пірога могла сміливо плисти, немов річкою Віддяки. Наб гріб одним веслом, Герберт — другим, а Пенкроф, стоячи позаду, управляв кормовим веслом.

Моряк перетнув протоку й обігнув південний край острівця Порятунку. Слабкий вітерець дув з півдня. Хвилювання не було ні в протоці, ні у відкритому морі. Легкі брижі нітрохи не відбивалися на важко навантаженій пірозі. Мандрівники відплили приблизно на півмилі від берега, щоб побачити гору Франкліна у всій її величі.

Потім воий повернули пірогу і повернулися до гирла ріки. Тепер вона ковзала уздовж берега, що, вигинаючись, закінчувався гострим мисом і ховав від погляду мореплавців Качине болото.

Мис цей знаходився приблизно за три милі від ріки Віддяки, рахуючи не по прямій, а по лінії берега. Колоністи вирішили дістатися до крайньої точки мису і відтіля швидко оглянути все узбережжя до мису Пазура.

Отже, човен йшов не більше двох кабельтових, раз у раз обминаючи підводні камені, майже сховані припливом. Від гирла річки до мису кам’янистий берег поступово знижувався. То було накопичення вигадливих гранітних брил, зовсім Не схоже на кряж, що утворював плато Круговиду: пейзаж був суворий. Тут немов перекинувся велетенський візок з уламками скель. Ні билинки не росло па крутому гребені кам’яної гряди, що йшла на дві милі всередину острова; вона здавалася рукою велетня, що стирчала із зеленого рукава — лісу.

Човен легко йшов, на двох веслах. Гедеон Спілет, озброївшись олівцем і записничкою, великими штрихами замальовував берег. Наб, Пенкроф і Герберт перемовлялися, розглядаючи цю, ще невідому частину своїх володінь; пірога плила все далі на південь, і обидва миси Щелепи немов переміщалися, ще тісніше замикаючи вхід до бухти З’єднання.

Сайрес Сміт мовчав і дивився на все таким настороженим поглядом, начебто досліджував землю, повну таємниць.

Так вони плили три чверті години; уже пірога майже досягла краю мису, і Пенкроф приготувався обігнути його, як раптом Герберт підхопився і, вказуючи на якусь темну пляму, крикнув:

— Що це там видніється на піску?

Усі подивилися в той бік.

— І правда, там щось лежить, — вимовив журналіст, — якісь уламки, наполовину занесені піском.

— Еге! — крикнув Пенкроф. — А я бачу, що це таке.

— Що ж? — запитав Наб.

— Діжки, діжки — і, можливо, повні! — відповів моряк.

— Тримайте до берега, Пенкрофе! — наказав Сайрес Сміт.

Кілька змахів весел — і пірога, увійшовши до маленької бухти,

пристала до берега; мандрівники вискочили па пісок.