Юнак з найбільшою увагою почав оглядати море. Але ні на обрії, ні поблизу острова не біліло жодного вітрила; правда, лісовий масив ховав узбережжя, хвилі, можливо, й викинули на берег яке-небудь судно, особливо якщо воно втратило рангоут19
, але Герберт просто його не бачив. Він нічого не.міг роздивитися й у хащі лісів Далекого Заходу. Ліси розкинулися килимом, непроникним для погляду, і тяглися па багато квадратних миль без єдиної прогалини, без єдиного просвіту. Неможливо було простежити за руслом річки і побачити те місце в горах, звідки вона витікала. Можливо, й інші річки бігли иа захід, втім,, стверджувати це було важко.Герберту ие вдалося знайти й ознаки табору, але він чекав, чи ие з’явиться димок, що свідчить про присутність людини? Повітря було таке чисте, що юнак помітив би иа тлі неба навіть тоненький струмок диму.
Раптом Герберту здалося, що він бачить легкий димок па заході; вій вдивився пильніше і зрозумів, що помилився. А дивився він зірко, і зір у нього був чудовий... Ні, нічого, анічогісінько ІІЄ було, видно.
. Герберт зліз з дерева, і обидва мисливці повернулися до Гранітного палацу. Вислухавши розповідь юнака, Сайрес Сміт похитав головою і-замислився. Та й що скажеш, якщо вони не дослідили острів ґрунтовно.
Через день — 28 жовтня — відбулася ще одна подія, якій ніхто так і не знайшов пояснення.
Герберт і Наб блукали піщаним берегом за дві милі від Гранітного палацу і наштовхнулися иа черепаху; екземпляр був чудовий — справжня морська черепаха з панциром у красивих зелених переливах.
Герберт помітив черепаху, коли в<ша пробиралася між скелями до моря.
— Сюди, Набе, сюди! — крикнув він.
Наб підбіг до юнака.
— Гарна черепаха! — вигукнув він. — Але як її віднесеш?
— Та дуже просто, Набе, — відповів Герберт. — Перевернімо черепаху на спину, вона від нас не втече. Візьми ціпок і роби, як я...
Черепаха, зачувши небезпеку, увібрала голову і лапи; вона лежала нерухомо під захистом свого панцира, немов кам’яна.
Тоді Герберт і Наб підсунули палицю під черепаху і загальними зусиллями, хоч і не відразу, перевернули тварину на спину. Довжиною черепаха була три фути і, мабуть, важила чотириста фунтів, не менше.
— Чудово! — вигукнув Наб. — От зрадіє друзяка Пенкроф!
І справді, чому ж Пенкрофу це зрадіти, — адже м’ясо
черепах, що харчуються водоростями, прекрасне. У цю мить з-під панцира з’явилася маленька приплющена голівка, яка розширювалася до шиї, із сильно позначеними западинами на скронях.
— Що ж робити з нашою здобиччю? — запитав Наб. — Адже ми не допхаємо її до Гранітного палацу.
— Залишмо черепаху тут, вона не перевернеться, — відповів Герберт, — і повернімося по неї з візком.
— Вирішено!
Для більшої надійності, хоч Наб і вважав це зайвим, Герберт придавив тварину великими каменями. Потім наші мисливці повернулися додому піщаним берегом, що широко оголився під час відливу. Герберту хотілося зробити Пенкрофу сюрприз, і він нічого не сказав про «чудовий екземпляр» тварини із загону морських кав їх на піску; за дві години, прихопивши візок, вони з Набом повернулися туди, де лежала черепаха.
Але «чудового екземпляра» пе знайшли.
Наб і Герберт перезирнулися, почали роззиратися на всі боки. Так, вони прийшли на те саме місце, де залишили черепаху. Юнак навіть розшукав камені, якими її придавив, — отже, вій не помилився.
— От так штука! — вигукнув Наб. — Виходить, що черепахи перевертаються?
— Очевидно, — відповів Герберт; вій нічого не міг зрозуміти й уважно розглядав камені, розкидані иа піску.
— І засмутиться ж Пенкроф!
«А містер Сміт навряд чи зможе пояснити зникнення черепахи!» — подумав Герберт.
— Що ж, ми нікому нічого ие скажемо, — вирішив Наб, якому хотілося приховати цей неприємний випадок.
— Навпаки, Набе, потрібно про все розповісти, — заперечив Герберт.
І обоє, прихопивши візок, який даремно притягли, вирушили до Гранітного палацу.
Коли вони прийшли на те місце, де інженер і моряк майстрували човен, Герберт розповів про все, що відбулося.
— Ну й роззяви! — обурився моряк. — Упустити черепаху! Півсотні супів пропало, не менше!
— Але ми ие виииі, Пепкрофе, — заперечив Наб, — черепаха втекла — це точно, але ж сказано тобі, що ми її перевернули!
— Виходить, погано перевернули! — зіронізував обурений моряк.
— Як погано? — образився Герберт. І він розповів, що навіть придавив черепаху каменями.
— Просто чудеса! — зауважив Пенкроф.
— А я-то думав, містере Сайрес, — сказав Герберт, — якщо перевернеш черепаху на спину, вона нізащо не стане иа лапи, особливо якщо вона така велика.
— Правильно, друже, — відповів Сайрес Сміт.
— Як же це могло статися?..
— А чи далеко від моря ви залишили черепаху? — запитав інженер, відклавши роботу і міркуючи про дивну подію.
— Футів за п’ятнадцять, — сказав Герберт.
— Під час відливу?
— Так, містере Сайрес.
— Можливо, у воді черепасі вдалося зробити те, чого вона не могла зробити на піску. Вона перевернулася, коли її підхопив приплив, і преспокійно попливла в море, — зробив висновок інженер.
— Ну й роззяви ж ми! — побивався Наб. , -