Презентация PowerPoint

Потрібно було якось заповнити вимушене дозвілля, коли мимоволі. довелося сидіти в чотирьох стінах. І тоді Сайрес Сміт придумав роботу, придатну для приміщення.

Читач, можливо, пам’ятає, що колоністи вживали замість цукру солодкий кленовий сік, який вони добували зі стовбурів дерев, роблячи в них глибокі надрізи. Сік цей вони збирали в глиняні глечики і користувалися ним для кулінарних потреб, тим паче, що, відстоявшись, він ставав прозорим і густим, як сироп.

Але в такий спосіб одержання цукру можна було внести удосконалення, і в один прекрасний день Сайрес Сміт оголосив своїм товаришам, що вони займуться цукроварінням.

— Цукроварінням? — здивувався Пенкроф. — Здається, за такою Справою жарко буває.

— Дуже жарко! — підтвердив інженер.

— Виходить, саме вчасно! — сказав, Пенкроф.

При слові «цукроваріння» завжди уявляються цукрові заводи з їхнім складним устаткуванням і робітниками різних спеціальностей. У даному випадку про це, звичайно, і мови не йшло. Для кристалізації цукру насамперед очистили кленовий сік дуже простим способом. Сік поставили на вогонь у великих глиняних мисках, піддали його випарюванню, і незабаром на поверхні сиропу спливла піна; її зняли, а тільки-ио сироп почав загусати, Наб узявся обережно помішувати його дерев’яною лопаточкою, щоб він скоріше випарювався і не підгоряв. •

Кілька годин рідина кипіла на жаркому вогні, що приносив користь і процесу цукроваріння і зігрівав цукроварів, а в.мисках одержали дуже густий сироп. Його злили в глиняні посудини, заздалегідь зліплені й обпалені в духовці кухонної плити. Наступного дня охололий сироп затвердів, набувши форму цукрових голів і брусків. Колоністи зварили справжнісінький цукор, щоправда, жовтуватий, але майже прозорий і чудовий на смак.

Холоди протрималися до половини вересня, і в’язням Гранітного палацу набридло їхнє усамітнення. Майже щодня вони вибиралися па свіже повітря, але вилазки їхні мимоволі, пе тривали довго. Впорядкування житла продовжувалося. За роботою йшли бесіди. Сайрес Сміт знайомив своїх супутників з найрізноманітнішими предметами, — головним чином із прикладними науками. У колоністів пе існувало ніякої бібліотеки, але інженер Сміт був живою енциклопедією, завжди готовою до послуг товаришів, завжди відкритою на потрібній комусь сторінці, і до цього джерела, яке висвітлювало будь-яке їхнє питання, що викликало зацікавлення, вони зверталися дуже часто. Так проводили час ці стійкі люди, які здавалося, зовсім не боялися майбутнього.

Одначе вже наближався кінець їхньому полону. А всім так хотілося, щоб швидше прийшли весняні дні або хоча б припинилися нестерпні холоди. Якби колоністи мали теплий одяг і могли не боятися морозів, скільки вилазок зробили б вони, навідалися б

і в дюни, і на Качине болото! Тепер до дичини легко було підібратися, і полювання, звичайно, проходило б вдало. Але Сайрес Сміт не погоджувався, щоб його товариші, його сильні і тямущі помічники, ризикували своїм здоров’ям.

Варто зауважити, що пайнетерплячіше за всіх (за винятком Пенкрофа) переносив своє ув’язнення Топ. Бідний пес нудився в

Гранітному палаці, сновигав із кімнати до кімнати і на свій лад, але дуже красномовно, висловлював свою тугу і досаду на довгий

і надокучливий полон.

Сайрес Сміт ие раз помічав, що як тільки пес наближався до провалу, який сполучався з морем і відкривав свою чорну пащу у кутку складу, Топ шкірив зуби і гарчав; він кружляв біля цього колодязя, прикритого тепер дощаним трапом. Іноді він навіть намагався просунути під цей трап передні лапи, начебто хотів підняти його. І гавкав він тоді якось дивно — люто і тривожно.

Інженер часто спостерігав за такими незрозумілими витівками Топа. Що ж причаїлося в цій прірві? Що могло так хвилювати розумного собаку? Провал, безумовно, досягав моря. Можливо, всередині гранітного кряжа він розгалужувався па вузькі проходи. Можливо, він сполучувався з якою-небудь іншою печерою, схованою в надрах граніту. Але чи не припливало іноді якесь морське чудовисько відпочити на дні цього колодязя? Сайрес Сміт пе знав, що й думати, і мимоволі в нього виникали найдивовижніші припущення. Він звик глибоко зазирати у світ науково прийнятної дійсності, тому не міг вибачити собі, що уява тягне його до сфери якихось загадкових і майже надприродних явищ. Але як же пояснити той факт, що собака, який пе відрізнявся особливою нервозністю і ніколи, наприклад, не вив па Місяць, так завзято обнюхує кришку колодязя і сторожко прислухається, роблячи стійку над нею. Чому він так хвилюється, якщо в цій прірві не відбувається нічого підозрілого? Поводження Топа інтригувало інженера Сміта більше, ніж вій наважувався зізнатися в цьому самому собі.

Принаймні він поділився своїми спостереженнями тільки з Ге-деоном Спілетом, вважаючи зайвим посвячувати своїх товаришів у міркування, на які його наштовхують дивні звички, а може, просто примхи Топа.