Презентация PowerPoint

О шостій годині ранку маленький загін вирушив у дорогу. Друзі були напоготові і, розраховуючи На зустрічі з двоногими або чотириногими істотами, зарядили рушниці кулями, а Топ, який біг попереду, одержав наказ обстежити лісову галявину.

Від мису, схожого на хвіст гігантського плазуна, там, де закінчувався півострів, берег злегка вигинався впродовж п’яти миль; мандрівники швидко пройшли їх, але, незважаючи иа найретель-ніші дослідження, нічого ие знайшли — ні слідів давньої або недавньої аварії корабля, ні слідів привалу, ні попелу згаслого багаття, ні відбитка людської ноги.

Нарешті, вони дісталися до місця, де берег повертав иа північний схід, утворюючи бухту Вашингтона, і поглядам їхнім відкрилося все південне узбережжя острова. За двадцять п’ять миль ледве видиівся в ранковому тумані мис Пазур, і здавалося, — у мандрівників з’явилися зорові галюцинації, — начебто вігі піднятий і висить між небом і водою. Від цієї точки і до кінця великої бухти тягся рівний, плоский піщаний берег, облямований темною смугою лісу. Далі берег був сильно порізаний, гострі коси ішли в море, а на самому краю мису Пазура чорніли скелі, нагромаджені у вигадливому безладді.

Ось які обриси мала ця частина острова, побачена дослідниками вперше; вони зупинилися, щоб огляиути все узбережжя.

— Судно, яке потрапило сюди, напевно загинуло, — сказав Пенкроф. — Піщані мілини ідуть у відкрите море, а за ними — підводні рифи! Небезпечні місця!

— Але ж що-небудь та й залишилося б! — зауважив журналіст.

— На рифах затрималися б уламки судна, а ось па піску нічого б і пе зосталося, — відповів моряк.

— Чому ж?

— Тому що піски небезпечніші всіляких скель, вони все засмоктують. За кілька днів міг зникнути безвісти корпус корабля, навіть кількасоттонний.

— Виходить, Пенкрофе, — промовив інженер, — немає нічого

дивного, що від корабля і сліду не знаходимо, якщо він загинув тут на обмілинах? '

— Так, містере Сайрес, час або буря, мабуть, замели всі сліди. І все-таки дивно, що па березі, подалі від моря, не видно ні уламків щогл, ні дощок.

— Будемо ж продовжувати пошуки! — сказав інженер.

О першій годині пополудні поселенці дійшли до середини бухти Вашингтона — вже подолали двадцять миль.

Зробили привал, щоб поснідати.

Берег змінився: він був скелястий, вигадливо порізаний, довгою грядою вишикувалися підводні камені, що змінили обмілини; море, зараз спокійне, мало їх оголити під час відливу. Хвилі, облямовані пінистою бахромою, м’яко розбивалися об верхівки підводних стрімчаків. Звідси до мису Пазура берег тягся вузькою смугою, стиснутою між грядою рифів і лісом.

Йти ставало все важче: уламки скель перепиняли шлях уздовж моря. Вищав гранітний кряж, дерева, які ростуть на ньому, здавалося, відступали назад — виднілися тільки зелені верхівки, — вони немов застигли в нерухомому повітрі.

Перепочивши півгодини, мандрівники рушили далі й оглянули кожний куточок у прибережних скелях і на березі. Пенкроф і Наб відважно діставалися до найвіддаленіших рифів, коли що-небудь привертало їхню увагу. І щоразу помилялися, вважаючи уламком корабля який-небудь химерний виступ скелі. Лише одне вони відкрили, що берег всипаний їстівними черепашками, але годі й думати про їхнє збирання, доки через ріку Віддяки не з’явиться переправа і колоністи не розживуться досконалішими перевізними засобами.

Отже, тут теж ие вдалося знайти слідів очевидної аварії корабля, але ж мандрівники неодмінно помітили б, скажімо, кістяк судна або його уламки, якби море викинуло все це на берег, як викинуло воно ящик, знайдений принаймні за двадцять миль звідси. Ні, абсолютно нічого не траплялося.

До третьої години Сайрес Сміт і його друзі дійшли до тісної, закритої бухти — туди не впадала жодна річечка. То була природна гавань, не помітна з моря; вузький прохід зміївся між підводними скелями.

Очевидно, сильний підземний поштовх розколов гряду-стрім¹ чаків у глибині бухти, — утворився пологий схил, по якому легко було піднятися па майданчик, розташований менше ніж за десять миль від мису Пазура і, отже, за чотири милі навпростець від плато Круговиду.

Гедеон Спілет запропонував супутникам зробити привал; вони погодилися, в усіх розгулявся апетит, і, хоча пора обіду ще не настала, ніхто не відмовився підкріпитися шматочком дичини. Якщо зараз перекусити, можна потерпіти до вечері в Гранітному палаці.

Кілька хвилин потому колоністи сіли під чудесними морськими соснами, Наб витяг з похідної сумки їстівні припаси, і усі взялися за їжу.

Майданчик розкинувся на висоті п’ятдесят — шістдесят футів над рівнем моря. Перед очима мандрівників розстелявся досить великий простір до бухти З’єднання, що синіла за скелястим мисом. Але ие виднілися ні острівець, ні плато Круговиду, їх не можна було роздивитися, тому що рельєф ґрунту і стіна високих дерев ховали північну частину обрію.

Перед очима супутників відкрилася безмежна широчінь океану, але ніхто з них не помітив корабля; марно інженер наводив на обрій підзорну трубу — вітрила піде ие біліли.