Презентация PowerPoint

Журналіст міркував правильно, крім того, випадок із дробинкою незаперечно доводив, що місяців три тому на острові хтось вистрілив з рушниці.

Була вже п’ята година вечора, а мандрівникам залишалося ще пройти дві милі до крайньої точки півострова Звивистого. Вони розуміли, що, дійшовши до Зміїного мису, не встигнуть до заходу сонця повернутися на те місце, де райком влаштували’ привал, — біля витоків ріки Віддяки. Тому доводилося провести ніч на мисі, їстівних припасів у них вистачало, і це виявилося дуже доречно, тому що в лісі, на узбережжі, звірів не траплялося. Птахів же було безліч: жакамари, куруку, трагопапи, тетеруки, маленькі й великі папуги, какаду, фазани, голуби та сотні інших пернатих. Не було дерева без гнізда, не було гнізда, з якого не долинав би шелест крил!

До сьомої години вечора виснажені, втомлені мандрівники підійшли до Зміїного мису, який вигадливим закрутом виступав у море. Тут кінчався ліс, і берег па півдні острова перетворився па звичайний морський берег — з’явилися скелі, рифи і піщані обмілини. Можливо, де-небудь тут і викинуло корабель, що зазнав катастрофи, але вже стемніло, дослідження довелося відкласти на завтра.

Пенкроф і Геірберт взялися шукати місце, зручне для ночівлі. Ліс обривався, а за ним юнак з подивом помітив густий бамбуковий гай.

— Цінне відкриття! — вигукнув він.

— Чому ж цінне? — запитав Пенкроф.

— А ос.ь чому, — відповів Герберт, — розумієш, Пепкрофе, стовбури бамбука, порізані иа тонкі гнучкі смужки, служать для плетіння кошиків; якщо його стебла вимочити і перетворити на тісто, можна приготувати китайський папір; з бамбукових стовбурів, залежно від їхньої товщини, виробляють тростини, чубуки, водопровідні труби; великі бамбуки — прекрасний, легкий і міцний будівельний матеріал, його пе підточує хробак. Розпилявши стовбур між двома вузлами, зберігши як дно поперечну перегородку, майструють міцні та зручні посудини, вони дуже поширені в Китаї. Та навіщо я все це розповідаю, тобі ж нецікаво. Але от ще що...

— А що?..

— Знай же, якщо ще не знаєш, що в Індії бамбук їдять замість спаржі.

— Спаржа тридцять футів заввишки! — здивувався Пенкроф. — І смачна?

— Пресмачна! — відповів Герберт,— Тільки в їжу йдуть, звичайно, не тридцятифутові стовбури бамбука, а молоді пагони.

— Чудово, синку, чудово!

— Молоді пагони, замариновані в оцті, — відмінна приправа.

— Продовжуй, Герберте!

— І нарешті, у стовбурах бамбука утримується цукристий сік, а з нього готують приємний напій.

— І це все? — запитав моряк.

— Все.

— А випадково, курити його пе можна?

— Не можна, друже.

Герберт і моряк пе довго шукали місце, зручне для ночівлі. Хвилі, які підганяв південно-західний вітер, нещадно били в прибережні скелі, і там зяяли глибокі печери, — у них можна було переночувати, сховатися від негоди. Тільки-но приятелі зібралися увійти до однієї з печер, як раптом почули люте ричання.

— Назад! — крикнув ГІенкроф. — Наші рушниці заряджені лише дробом, а дріб для звірів з таким потужним голосом — дрібка солі.

Схопивши Герберта за руку, моряк відтягнув його під прикриття скелі, і в ту ж мить з печери вийшов чудовий звір.

Це був ягуар, такої ж величини, як його родичі в Азії, тобто завдовжки п’ять футів. Його руду шкіру покривали чорні плями. Вони особливо яскраво виділялися на білому хутрі черева. Герберт упізнав кровожерливого суперника тигра, ще небезпечнішого, ніж кагуар, який усього лише — суперник вовка!

Ягуар зробив кілька кроків, потім зупинився і почав озиратися, хутро в нього наїжачилося, очі заблищали, немов він уже не вперше зіштовхувався з людиною.

У цю хвилину з-за високих скель з’явився журналіст, і Герберт, думаючи, що Спілет не помітив ягуара, кинувся вже до нього, але Гедеон Спілет знаком зупинив його і продовжував йти вперед. Йому випадало полювати на тигрів; підійшовши кроків иа десять до звіра, він завмер, цілячись у нього з карабіна. На обличчі мисливця не затремтів жоден м’яз.

Ягуар напружився, готуючись напасти иа людину, але в цю мить куля потрапила йому між очима: звіра було вбито наповал.

Герберт і Пенкроф кинулися до ягуара, Наб і Сайрес Сміт теж прибігли, і всі почали дивитися па тварину, розпростерту на землі, вирішивши, що ця чудова шкіра прикрасить зал Гранітного палацу.

— Ох, містере Спілет! Який я захоплений вами, як я вам заздрю! — вигукнув Герберт у пориві цілком зрозумілого захвату.

— Та ти, друже, вистрілив би не гірше.

— Я, з такою холоднокровністю?..

— Треба тільки уявити собі, Герберте, що замість тигра перед тобою заєць, і ти преспокійно вистрілиш.

— Тільки й всього, Герберте, — підхопив Пенкроф, — штука не хитра.

— Ось що, — сказав Гедеон Спілет, — якщо ягуар залишив своє лігвище, чому б нам і ие переночувати в ньому?

— А раптом повернуться інші? — занепокоєно допитувався Пен-кроф.

— А ми розведемо багаття біля входу до печери, — підказав вихід журналіст, — і вони не .наважаться увійти.

— Отже, вперед, у гості до ягуара! — вигукнув моряк, потягши за собою вбитого звіра.