Презентация PowerPoint

З вечерею покінчили швидко, тому що всі дуже зголодніли, і тепер .залишалося одне — лягти спати. Але тільки-но стемніло, пролунало ричання, почулося ревіння якихось звірів, тому мандрівники підкинули хмизу в багаття — нехай горить усю ніч, нехай зблиски полум’я охороняють сплячих. Наб і Пенкроф чергували по черзі і не шкодували палива. Можливо, вони не помилилися, думаючи, що бачать тіні якихось тварин, — звірі блукали навколо табору, миготіли серед гілок дерев; одначе ніч минула без пригод, і наступного дня, 31 жовтня, всі вже були на ногах з п’ятої години ранку, готуючись продовжувати шлях.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

На шляху до узбережжя. — Мавпи. — Ще одна ріка — Чому не відчувається приплив. — Ліс замість берега. — Зміїний мис. — Герберт заздрить Гедеонові Спілету. — Як горить бамбук

Минула шоста година ранку, коли колоністи, покінчивши зі сніданком, вирушили в дорогу, — їм хотілося швидше досягти західного берега. За скільки годин дістануться вони туди? Сайрес

Сміт сказав, що за дві, але, мабуть, це залежало від того, які перешкоди виникнуть перед ними. Цю частину Далекого Заходу, здавалося, покривали суцільні ліси —. росли там найрізноманітніші породи дерев. Мандрівники, мабуть, повинні прокладати собі дорогу сокирою крізь зарості трав, чагарники, ліани, ие випускаючи з рук, звичайно, і рушниці, — недаремно вночі чулося ричання хижих звірів.

Точне місце розташування табору визначалося по горі Франкліна; вулкан піднімався иа півночі, на відстані принаймні трьох миль, — виходить, щоб дістатися до узбережжя, потрібно йти прямо на південний захід.

Мандрівники ретельно прив’язали човен і вирушили в дорогу. Пенкроф і Наб несли їстівні припаси — їх цілком вистачало для маленького загону принаймні на два дні. Вирішили не полювати. Інженер порадив своїм супутникам без потреби не стріляти, щоб не виказати своєї присутності поблизу від берега моря.

Першими ударами сокири вони розчистили собі шлях серед густих заростей, трохи вище водоспаду; і Сайрес Сміт з компасом у руці пішов уперед, вказуючи дорогу.

Майже усі дерева, що ростуть тут, у лісі, уже зустрічалися їм на озері і на плато Круговиду. Траплялися тут деодари, дугласи, казуарипи, камедні дерева, евкаліпти, драцени, гібіски, кедри та дерева інших порід, але росли вони так тісно, що майже всі були низькорослі. Мандрівники повільно просувалися стежиною, яку прокладали на ходу, — Сайрес Сміт задумав з’єднати її згодом з дорогою вздовж Червоного струмка.

Вони весь час йшли вниз, спускаючись широкими уступами, характерними для орографічної системи острова; ґрунт був сухий, але його покривала розкішна рослинність, яку, мабуть, живили підземні струмки, а можливо, поблизу протікала річка. Однак Сайрес Сміт не помітив, коли піднімався на згаслий вулкан, інших річок, крім Червоного струмка і ріки Віддяки.

Мандрівники йшли вже кілька годин, коли їм зустрілися цілі зграї мавп, що виявляли жваву цікавість, тому що вони бачили людей уперше. Гедеон Спілет жартівливо запитував, чи ие приймають ці моторні і сильні чотирирукі його самого і його супутників за своїх перероджених братів? І справді, мандрівники на кожному кроці зупинялися перед заростями чагарників, плуталися в ліанах, спотикалися об повалені дерева і не могли змагатися у спритності з мавпами, які легко стрибали з гілки на гілку і долали будь-які перешкоди. Мавп було безліч, але, на щастя, вони не виявляли ворожих намірів.

Траплялися також кабани, агуті, кенгуру та різні Гризуни, а двічі-тричі — сумчатий ведмідь. Пенкроф із задоволенням всадив би в звірів кілька куль. ,

— Полювання ще не дозволене, — говорив він. — Стрибайте поки що, приятелі, скачте і літайте спокійно. На зворотному шляху ми з вами побалакаємо.

0 пів на десяту ранку безіменна гірська річка завширшки тридцять — сорок футів перепинила їм шлях; течію вона мала стрімку, бурхливу; хвилі билися об скелі й гоЛосио вирували. Плисти цим глибоким і прозорим потоком на човиі було неможливо.

— Ось шлях і відрізаний! — вигукнув Наб.

— Ні, — відповів Герберт, — адже це всього-на-всього струмок,

і ми його перепливемо. ,

— Навіщо ж? — сказав Сайрес Сміт. — Зрозуміло, що вій тече до моря. Ходімо вздовж лівого берега; б’юсь об заставу, річка невдовзі виведе нас до моря. Вирушаймо!

— Чекайте, друзі! — вигукнув журналіст. — А як ми назвемо річку? Нехай пе залишається білих плям иа нашій карті.

— Справді! — схвалив Пенкроф.

— Нумо, друже, дай їй назву, — звернувся інженер до Герберта.

— Чи пе краще нам почекати і спершу обстежити її до самого гирла? — зауважив юііак.

— Ну що ж, — сказав Сміт. — Ходімо вниз за течією, хутчіш!

— Стривайте! —. гукнув Пенкроф.

— Що таке? — здивувався журналіст.

— Полювання заборонене, а ось риболовля, я думаю, дозволяється.

— Не можна втрачати часу, — заперечив інженер.