Пригоди бравого вояки Швейка

- Знайте, пане кадете, що станеться тільки те, що має статися. Без Божої волі нікому не впаде волос з голови. Оповідав мені один вояк, що минулого року йшли на москалів, а разом з ними йшов також один фельдкурат. В лісі був відпочинок і єґомость взявся їсти підвечірок. Мав угорське салямі, яйця, швайцарський сир, консерву і червоне вино. Москалі відкрили цей відділ в лісі і стали його кропити ґранатами і шрапнелями. Усі як стій зірвалися і в ноги. Остав тільки фельдкурат і дальше теребив підвечірок. За вояками кричав: «Не втікайте, як стадо баранів! Що має статися, те мусить статися! Нікого судьба не мине. Як маєш згинути, то згинеш і десять миль від фронту, а як ні, то гляди вгору і свищи на ґранати і шрапнелі». І раптом тріскає саме в тому місці ґраната - якраз остання ґраната. Коли дим розійшовся - побачили вояки на пні ненарушену скатертину, усі присмаки, консерву і вино. Хибувало тільки фельдкурата. Ґраната рознесла його на дрібні кусники.

- Ось бачите, - говорив дальше Швейк. - Добре говорив фельдкурат, але одно забув додати: «Не пхай пальців між двері». Зрештою, коли навіть дістанемося в полон…

- Швейку, не говоріть про це. Полон це ще півбіди. Але ви мусите знати, що москалі полонених тортурують. Виколюють очі, обрізують вуха, кліщами виривають ніс… Москалі то варвари, це мусите знати!

- Е, пане кадете, - сказав Швейк, - багацько всякої всячини говорять! Таких звірств ніхто тепер, здається, вже не робить. Робили таке за часів турецьких воєн, але не тепер…

У давніх часах, пане кадете, мучили людей на різні лади і різними приладами. Знаємо, наприклад, як тоді мучили єретиків і чарівниць… А тепер москалі не мають таких приладів і цього не практикують, хоч би й хотіли. Хіба там може десь якийсь ніс і то хіба дуже великий і горбатий…

- Що ви говорите, Швейку? Фе, не говоріть таких дурниць! А як великий ніс, то вже можна його різати? Фе! Швейку, перестаньте таке базікати!

Тим часом підходили вже до села і кадет запропонував, щоби зачекати трохи перед селом, доки зовсім не смеркнеться. Всі три влізли до якогось саду за стодолою. Біґлер став дальше стогнати, а другий вояк підкрався до хати, щоб поглянути крізь вікно, що в ній діється і чи нема в ній москалів. В міжчасі Швейк потішав кадета як міг:

- Я вам, пане кадете, зварю води з часником і прив’яжу до живота розпалену цеглу. Це дуже помічне. Я вас не покину…

Вояк вернувся з підгляду і повідомив, що в селі крім селян нема нікого. Настрій у кадета пішов вгору. Всі три пішли до одної хати і застукали у вікно. Якась стара бабуня відчинила двері і крикнула, неначе побачила сатану:

- Нічого не маємо, ми самі голодні, москалі все забрали.

- Давно тут були москалі? - спитав кадет Біґлер.

- Ой, недавно, ой, недавно, любенький, ой, забрали, забрали все до нитки, Бог би їх скарав…

- Але коли, коли були тут ті москалі? - спитав ще раз Біґлер.

- Та рано, нині рано, Бог би їх скарав. Всьо забрали і пішли, ой падоньку ж ти мій!

- А виходок у вас є, - запитав Біґлер, якому знов пригадався біль живота.

- Ой нема, нема, любенький, нема нічого, москалі забрали, щоб їм дороги не стало… - йойкала дальше бабуня.

- Пустіть-но, бабуню, - сказав Швейк і відсунув бабуню на бік. - Хай погляну сам, чи москалі все забрали.

Світлиця - а була це українська хата - була дуже чиста і привітна. Від великої печі било тепло, а на лаві біля печі лежало кілька бохонців хліба, приготованих до печення. Зі світлиці пішов Швейк до комори і тут побачив чимало припасів. У кобелі були яйця, а на стіні висіла солонина і ковбаса. Серце Швейка затріпотіло жвавіше на вид цих ласощів і він гукнув на свого товариша і кадета, які ще дальше розмовляли з бабунею, а вона не переставала їх переконувати, що москалі все забрали.

- Ой, любенькі, ми бідні люди, там за рікою самі богачі, йдіть туди, там попасетеся…

- Ну, ну, досить вже того, бабуню, - сказав Швейк, повернувши з контролі. - Москалі трохи забрали, але ще дещо лишили. Пускайте нас до хати і варіть їсти, ми дармо не хочемо. За все платимо готівкою. Чи не бачите, що між нами є пан капітан? Пускайте нас до хати.

Почувши про пана капітана, бабуня запросила усіх трьох до хати і мигом кинулася варити вечерю. Принесла хліба, спражила молока, підігріла якоїсь вудженки і взагалі поводилася дуже гостинно.

По вечері кадет витягнув гроші і заплатив бабуні за прийняття. Небаром появився в хаті старенький ґазда, що приїхав тоді з млина. По короткій розмові з ґаздою і ґаздинею, мовою не дуже для обох сторін зрозумілою - усі три вояки ц. к. армії пішли спати.

Вранці, коли бабуня вже поралася біля печі, а Швейк варив білу каву, прокинувся також кадет Біґлер. Помітивши, що кадет вже не спить, Швейк підійшов до нього і замельдував:

- Мельдую послушно, пане кадете, вночі ніщо не сталося. Чи вам вже краще? Подам вам зараз сніданок.

- Швейку, - сказав кадет Біґлер, - дайте щось перекусити, бо згину. Вже не болить мене ніщо, але я слабий, як муха. Не чути там нічого про неприятеля? Я не знаю, чи могтиму піти з вами дальше.