Пригоди бравого вояки Швейка

Сказавши це, старшина пігнав дальше, а тоді капітан Заґнер шпигнув свого коня острогами і почвалав за ним, щоби дістати точніші накази. Капітан пізнав у тому старшині команданта бриґади.

Однак точніших наказів не одержав. Той дідище бриґадієр повторював одно і те саме:

- Я чейже наказав йти наліво!

Капітан Заґнер завернув і сказав:

- Наказ, пане полковнику!

Щойно тоді та стара пережерта хворобою мавпа затрималася і крикнула до капітана Заґнера:

- Пане капітане! Затямте собі це раз і назавжди:

- В цьому випадку слід говорити: пане полковнику бриґадієре!

Капітанові Заґнерові щось мелькнуло в голові про ідіотизм того «полковника-бриґадієра», але він не сказав нічого голосно, тільки пігнав до свого батальйону і на злість «бриґадієра» дав воякам трохи довший відпочинок. Відтак звелів марширувати більше наліво. Ніхто не подумав про те, що передня стежа марширує в незміненому напрямку направо і що слідувало б її завернути.

Не звернув ніхто уваги і на те, що таким чином батальйон марширує незабезпечений, бо не виставлені стежі.

* * *

Кадет Біґлер, командант передньої стежі, раз у раз заглядав до карти і порівнював її з тією місцевістю, де в даній хвилі знаходився. Посувався зі своїми людьми обережно наперед, хоч властиво сам не знав куди має зайти і де менше більше зустрінутися з москалями. Одно тільки знав гаразд кадет Біґлер, а саме те, що йому доручили виконати дуже важне завдання, тому намагався з усіх сил, щоби оправдати покладені на нього надії і заслужити собі на признання. Отже йшов на чолі батальйону дуже «гостро» і примушував своїх вояків до жвавого маршу, а рівночасно розглядався безупинно по околиці за ворогом, бо хотів з ним якнайшвидше зустрінутися і подати до батальйону мельдунок, що зв’язок з ворогом осягнений.

У невеликій віддалі за кадетом Біґлером йшов Швейк як бічний зв’язковий в товаристві ще одного вояка, який на Швейка навмисне зачекав, бо одному йти було якось моторошно. Вояк забалакав до Швейка:

- У двійку буде нам краще. Одному йти небезпечно. Міг би хто напасти й пограбувати. Тут, брате, такі ліси, що тільки в опришки пишися! Чи твій кріс набитий? На кадета і на товаришів нема що рахувати, бо ті пруть вперед, мовби їм хто перцю підсипав, ані не обзираються. Остаточно заблукати тут хіба не можна, бо є тільки один шлях.

- Ні, - сказав Швейк, - кріса я ще не наладував. Бо й пощо? Заки ще на що придасться набій, можна собі через неувагу впакувати в черево…

- Ей, недобре робите, колєґо, - сказав Швейків товариш. - Ми йдемо в передній стежі, отже кожної хвилі можемо мати сутичку…

- Ну, й що ми оба вдіємо? Скажіть так самі? Зрештою, як ви маєте кріс набитий, то й цього вистарчить. Я боюся, що ми взагалі зайдемо під дурного хату. Хто зна, де тепер обертається Біґлер зі своїми людьми? В якому напрямку він пішов і чи стрінув ворога? Мені здається, що ми оба зійшли на манівці і що ані за нами, ані перед нами ніхто не йде.

Так воно було справді. Кадет Біґлер, держачись карти, помарширував направо межею, а батальйон пішов своєю дорогою - вліво. Товариш Швейка налякався не на жарт.

- Бачиш, небоже? - сказав залякано до Швейка. - Ти тут безупинно патякаєш, а тим часом ми йдемо манівцями, аж куриться. Вертаймо назад до тих гарматчиків на леваді. Тепер саме полудне, може там якраз дають їсти?…

- Та воно правда, - сказав Швейк. - Річ ясна, самі ми у двійку не станемо битися з російською силою. Мусимо прилучитися до якоїсь частини.

Командантом півбатерії був молодий лейтенант, на щастя чех. Коли Швейк зголосив йому, що вони оба є зв’язковими 6-го батальйону 91-го полку і що втратили з очей «шпіцу», передню сторожу і цілий батальйон, лейтенант засміявся і сказав:

- Пождіть ви, ґалґани, дадуть вам за це бобу! А ваші очі де були? Я не знаю, чи ваші сюди переходили. Ми тут стоїмо від ранку, а війська сюди перейшло тьма-тьменна! Бійтеся Бога! Вони є заявковими при погоні за ворогом і самі заблукали! Чи знаєте, що за таке розстрілюють?

- Мельдую послушно, - почав Швейк, - що ми розуміємо наше погане положення. Бо це правда, згубити в поході свій полк - то скандал. Вояк повинен невпинно продумувати над тим, як би то найкраще свому полкові прислужитися і вкрити славою його прапор. Коли я служив в Будейовіцах, то мали ми там одного капітана Мурка. Був він трохи горбатий, служив як шпигун в Сербії і за це його зробили капітаном. Отож той капітан Мурк казав кожному воякові в часі великих вправ впакувати до наплічника 250 гострих набоїв. Відтак сам по відході передньої стежі тинявся поміж зв’язковими, підслухував, що вони говорять і записував все підслухане до нотесу. Пізніше в часі відпочинку він взивав до себе тих зв’язкових і говорив: Чи ви знаєте, оферми, що це є мораль? Отже, мораль, осли кострубаті, це є найточніше виконування обов’язків, які вкладаємо на вояка. Але не є це мораль, ви морські свинки, коли ви, маючи в наплічниках всього по 250 патронів, лізете, як свині зі спущеними вділ рилами, ще й базікаєте щось на найяснішого пана.

- Абтретен! Завтра до рапорту! - крикнув на Швейка лейтенант.