Притулок пророцтв

Жінка стрибнула на нього і врізалася нігтями в обличчя. Поліцейський гепнув її кийком по голові, та вона продовжувала висіти на ньому. Офіцер бив знову і знову, доки жінка не повалилася на землю.

Одразу ж зринув спогад: самого Дуґана кладуть на лопатки ударом у голову. І сповнене шаленства обличчя міс Салінас за мить до того, як вона його вирубила. Якщо вона не переживе цих побоїв, то послання Тедеску буде поховано разом з нею.

Якщо тільки… Що було на тому папірці, який вона передала однорукому? І куди він подівся? Зник. Розчинився в юрбі, з якої линули під’юджувальні вигуки.

Поліцейські котили балони зі сльозогінним газом. Вони підстрибували, залишаючи в повітрі димовий шлейф. Демонстранти замотали голови хустками і лавою посунули вперед.

Від газу Дуґан почав задихатися.

Артеміда розірвала свою хусточку навпіл, одну половину приклала до свого обличчя, а другу простягнула Дуґану.

– Візьми. Газ незабаром розвіється, і поліція відступить.

Один студент поточився, за ним іще один. Поліцейські надягли на них кайданки і посунули далі.

– Поліція не відступає! – загукав Дуґан, перекриваючи шарварок. – Це ніякі не анархісти, а прихильники «Сімнадцятого листопада»! Їх уже затримують. Треба вшиватися звідси!

Артеміда провела його вулицею, тоді за ріг, подалі від сутички, і от вони вже в пансіоні. Дуґан простяг руку, щоб увімкнути світло.

– Не треба світла, – зупинила його Артеміда, – поліція робитиме рейд на студентські помешкання, шукатиме прихильників «Сімнадцятого листопада».

– Підійматися на третій поверх у темряві? Ми собі в’язи поскручуємо.

– Я вже від них таким чином ховалася. Я тебе проведу.

Дівчина взяла його за руку. Діставшись до середини перших сходів, вона зупинилась і сперлася на стіну.

– Що ти?..

– Тс-с-сс, щоб ніхто нас не почув.

Вона потягла Дуґана до себе, притислася грудьми до його сорочки. Він спробував позадкувати, та дівчина обома руками схопила його за сідниці і пригорнулася всім тілом.

– Ти що, здуріла?

– Саме так.

Дуґану вдалося підійнятись на одну сходинку, та коли він переставляв ногу, вона розстебнула йому штани. Ще одна сходинка – у темряві він ледь не спіткнувся. Вона витягла його м’який пеніс і засунула собі під спідницю. Трусиків не було. Вона потерла його об волосся на лобку.

Дуґан відчував, як його штука стає все твердіша.

– Я не можу повірити.

– Можеш не вірити, я тебе й таким візьму.

Вона застромила його пеніс собі поміж ніг. З кожною сходинкою він проштовхувався все глибше і глибше. У темряві її обличчя не було видно. На майданчику між першим і другим поверхом Дуґан спіткнувся, та Артеміда підхопила його і просунула пеніс ще глибше.

У холі спалахнуло світло, і він побачив на її губах знайому напівусмішку. Спробував було вирватися, та дівчина потягла його за ріг, у темряву сходів на другий поверх, і засунула його член назад. Її тіло рухалося в ритмі таймера на вимикачі.

На середині третього маршу світло згасло, і їх знову оповила темрява. Дуґан відчув, як по її тілу пройшло тремтіння. Артеміда розтиснула руки і почала падати. Він підхопив її обм’якле тіло.

– Не зупиняйся, – прошепотіла вона.

Унизу знову спалахнуло світло.

– Хтось от-от…

– Я.

– Світло ввімкнули, хтось от-от підійметься сюди, – уточнив Дуґан.

– Це на другий поверх.

– Звідки ти знаєш?

– Бо на третьому тільки наші дві кімнати.

Коли вони піднялися на майданчик третього поверху, світло на другому вже вимкнулося. Він уже кінчив, та її лоно ще й досі пульсувало. Оце так esprit de l’escalier[20]! Йому дуже подобалася ця чудова французька фраза: ти вже вийшов звідкілясь і прямуєш до сходів, і аж тут тебе нарешті осяює, що треба було сказати чи зробити.

Біля своїх дверей Дуґан сягнув до кишені по ключ.

– Не до тебе, – сказала Артеміда, – поліція шукатиме в будинку новеньких. Мене вони знають, тож мою кімнату не перетрясатимуть.

Дуґан завагався, та вона потягла його до своїх дверей, відімкнула і завела досередини. За вікном кімнати розкинулось небо. У місячному світлі її очі блищали.

– Було цікаво, – промовив Дуґан.

Артеміда потягла його до ліжка.

– Я ще не закінчила.

Він відхитнувся. Вона засунула йому руку в штани, провела долонею по вогкому стегні і стиснула пальцями яйця.

– Ну що, красунчику, як тобі траханина на сходах?

– Треба подумати.

Вона стиснула ще дужче.

РОЗДІЛ 17

Батько Алексі прибрав свої міцні пальці з її шиї, і Рейвен випросталася. Димок розвіявся. Ґнотик свічки почорнів і скрутився. Вона обвела поглядом своїх викрадачів у масках. Цікаво, чи коли-небудь вони зможуть довіряти їй настільки, щоб показати обличчя? Тільки Алексі міг її захистити, але він кудись поїхав.

– Ходімо, Нікі, – покликав батько Алексі, – я відвезу тебе до схованки.

Пригадавши, як він мало не зґвалтував її в гардеробі, Рейвен відсахнулася.

– Я тебе не скривджу.

Рейвен переводила погляд з однієї маски на іншу. Хто захистить її від їхнього лідера?

– А з кимось іншим ти поїдеш?

Вона кивнула.

Батько Алексі оглянув присутніх.

– Зубочистко, відвези її, але щоб не смів торкатися, доки мій син з нею не закінчить.

Рейвен з полегшенням поклала руку Зубочистці на плече.

– З тобою я поїду.