Притулок пророцтв

Він вів машину мовчки і крізь прорізи маски невідривно дивився на Рейвен темними очима.

– Пильнуй за дорогою.

– Мені більше до вподоби дивитися на тебе.

Коли вони під’їхали до схованки, Зубочистка обійшов авто і відчинив їй дверцята. Рейвен завагалася.

– Не бійся, Нікі. Я ніколи не торкнуся тебе проти твоєї волі.

Він повів її вгору сходами, зупинившись тільки перевірити, чи на місці волоски, які вони залишали між одвірком і дверима.

– Ти й досі спиш у гардеробі? – спитав Зубочистка, коли вони ввійшли.

– Я була слухняною дівчинкою, і Алексі мене підвищив, – Рейвен махнула рукою в бік маленької кімнатки.

– Добре, але я мушу тебе там замкнути.

Вона усміхнулась.

– Я тільки так і погоджуюся.

Тієї ночі вона товклась і крутилася з боку на бік на своїй розкладачці. Чи повернеться Алексі до ранку, як і обіцяв? Може, розповісти йому, як його батько з нею поводився?.. Краще не треба…

Це може їх розсварити.

…а може й вилізти тобі боком, вибери слушний час…

Рейвен було нестерпно залишатись на самоті вночі. Вона совалась і крутилася, аж доки крізь маленьке віконце не пробилося вранішнє світло.

Вона почула, як відчинилися вхідні двері. Зубочистка передумав? Чи це хтось інший? Мірон? Алексі? Рейвен скочила на ноги і присунула розкладачку до дверей. Наполегливого нападника вона, звісно, надовго не стримає. Рейвен роззирнулася довкола. Оборонятися було нічим.

У дверях кімнатки заскреготів ключ. Вона схопила подушку і притиснула її до себе, наче щит.

…ти що, знущаєшся? от ідіотка, теж мені пояс цнотливості знайшла…

Є кращі ідеї? Тоді стули пельку.

Двері розчинилися, перекидаючи розкладачку. Кімнатку залило світло.

– Доброго ранку, Нікі, це що за барикади?

– Коли я сама, мені завжди страшно. Алексі, не залишай мене більше.

Він обійняв її і пригорнув до себе.

– Я не можу цього обіцяти. Але знаєш що? Ти заслужила на відпочинок. У знак винагороди запрошую тебе на королівську екскурсію пам’ятками Афін.

– Якими?

– Побачиш, коли приїдемо.

Вони спустилися вниз, вийшли зі схованки і попрямували до «Гарлея», що стояв за рогом.

– Дозволь мені вести, – вередливо промовила Рейвен, коли Алексі сів за кермо. – Щоб не втратити навичок.

– Судячи з того, як ти давала собі з ним раду під час поїздки до банку, я б сказав, що тобі не потрібно репетирувати. Залазь.

Вона сіла позаду і обійняла Алексі за талію. Спершу їхали прямо, тоді кілька разів звернули і зупинилися біля якоїсь таверни.

– Візьмемо сендвічів і пляшку вина, щоб мати що попоїсти, коли приїдемо на місце.

Алексі купив ґірос[21] і пляшку рецини, склавши все це в сідельну сумку. Коли вони проминали квартал, уздовж якого тяглися крамниці, Алексі показав рукою вгору.

– Дивись.

– Боже мій, Парфенон! – Рейвен ледь не звалилася з мотоцикла. – Я ніколи не бачила його так близько.

– Акрополь – найкраще місце, щоб розпочати нашу екскурсію.

– Я не можу!

– Тобто?

– Я боюся висоти!

Алексі прив’язав мотоцикл і перекинув сідельну сумку через плече.

– Якщо можуть туристи, то зможеш і ти.

Він схопив її за руку і потяг за собою.

– Ні!

– Спочатку вогонь, потім це? Якщо хочеш стати однією з нас, тобі потрібно долати свої страхи.

Він потяг її до першого майданчика. І далі звивистою стежкою від одного повороту до іншого, все вище й вище.

– Стій! Я знепритомнію!

– Я тобі не дам.

…заплющ очі і хай він тебе веде. я спробую не панікувати…

Нарешті вони зупинилися.

– Ось ми й на вершині. Було не так вже й страшно, правда?

…не давай мені дивитися вниз…

Переводячи дух, Рейвен звернула погляд на Парфенон.

– Там колись був храм Афіни, – промовив Алексі. – Всередині стояла сорокафутова[22] статуя богині, що тримає в правій руці крилату Ніку.

– Я знаю, що Афіна – це богиня війни, а хто така Ніка?

– Це ім’я означає «перемога». Ніка відома насамперед завдяки швидкості свого польоту, – він показав на меншу будівлю на крутому виступі, що нависав над Акрополем. – А це храм іншої Ніки, Ніки Аптерос, тобто «безкрилої перемоги».

– Чому безкрилої?

Алексі схопив її сильними руками за плечі.

– Древні афіняни обрізали їй крила, щоб перемога ніколи не полишала їхнє місто.

– Вони взяли її в полон, як мене?

– І так само, як ти, вона полюбила цю гору.

– У неї й вибору особливо не було, якщо вони обрізали їй крила. То ось чому твій батько назвав мене на її честь?

…він, здається, справді засмутився. дурість з твого боку сердити його…

– Я ляпнула дурницю. Зовсім не хотіла видатися невдячною. Просто так пожартувала. Пробач.

Вони сиділи на камені, їли ґірос і пили рецину. Рейвен дивилася на сонячні промені, що пробивалися з-за Парфенону. Вона знала, що сестрі страшно бути на такій висоті, та її саму сповнювала радість: вона з ним, і не в сучасності, а в міфічному минулому.

Алексі поцілував її, легенько вкусивши за нижню губу. Рейвен глибоко вдихнула і прислухалася до вітру, що свистів у колонах. Лети й розкажи Зевсу, що ти закохана в Алексі. Звідки на її обличчі цей гарячий рум’янець? Вона була певна, що Алексі це побачив.

– Ти чув це? – вона намагалася говорити спокійно.

– Що?

– Та нічого, мабуть, просто вітер.

…це лише у твоїй пришелепкуватій голові…