Притулок пророцтв

– Тоді пішла ти разом зі своїм «Моджахедін-е Халк».

Очевидно, що з такої зухвалої Рейвен користі мало. Час її позбутися.

– Добре, не заводься. Ми все обдумаємо, – засвистів чайник. – Вип’ємо разом кави.

– Я вип’ю теплого молока.

– Поки готуєш, мені треба вмитися.

– Туалет отам, за рогом.

Опинившись усередині, Фатіма витягла пробірку з рештою миш’яку і висипала собі в долоню. Тоді повернулася в кухоньку.

Рейвен поставила склянку молока і чашку на стіл.

– Ось. Як ти й казала, ви любите міцну каву.

– А ще дуже солодку. Як ти. Маєш ще цукор?

Вона почекала, поки Рейвен підійшла до серванту. Тоді швидко висипала миш’як у молоко.

Після того як ця дурепа вип’є, Фатіма дивитиметься, як вона з агонією вмирає, так само, як дивилася на Рашида. Тоді, вдруге за два дні, вона порожній келих вверх дном поставить.

РОЗДІЛ 67

Коли Рейвен обернулася з цукерницею, то помітила, як Фатіма відсмикнула руку від склянки з молоком. Зціплені зуби і напружений погляд змінилися на вимушену усмішку, поки вона помішувала цукор у себе в каві.

– Можеш більше не перейматися фетвою.

…дим у очі, як у покері, якщо я в ньому щось розумію…

– Як це? – запитала Рейвен. – Ти ж казала, що Коран вимагає, щоб відступницю стратили.

– Є різні тлумачення шаріату.

Вона вперлася ліктями в стіл.

– Що таке «шаріат»?

– Ісламський закон.

– Господи! Американський закон про спеціальну екстрадицію. Ісламський закон про страту. Мене вже нудить від усього цього, – Рейвен підвелась і швидко обернулася, ліктем зачепивши молоко. Склянка впала й розбилася. – Ой, щось я з кожним днем усе незграбніша.

Без сумніву, вираз обличчя Фатіми змінився зі стривоженого, через нібито прикру випадковість, на розлючений.

– Рейвен, дай я допоможу тобі зібрати скло.

– Усе гаразд. Я впораюся.

Фатіма схилилася й підійшла до неї з уламком скла. Підняла його, як кинджал.

– І з цим упораєшся?

Відступаючи, Рейвен потягла крісло й поставила між собою і Фатімою. Вхопила сумочку, що висіла на бильці й кинулася геть із кімнати. Фатіма заблокувала їй шлях у тунель.

– Сьогодні твоя кров стане жертвою Аллахові.

Лише один шлях.

– На сходи не втечеш, Рейвен. Висоти боїшся.

Вона вагалася. Тоді вхопилася за поруччя і підняла себе сходами. Махнула сумочкою і вдарила Фатіму в скроню.

– За це я різатиму тебе повільно, Рейвен.

Вгору, на перший сходовий майданчик. Тоді проштовхнула себе навколо вигнутого поручня на другий сходовий марш. Коли Фатіма дотягувалася до неї, вона крутилася й брикалася. Фатіма впала.

– О, ти ще молитимеш мене вбити тебе швидко, але для віровідступниці пощади немає.

На третій сходовий майданчик. Фатіма наближалася. Тоді четвертий. Не дивися вниз. Повз татків кабінет на п’ятому поверсі. Вгору. Вгору. Вона влетіла крізь двері на парапет. Затраснула їх.

Але Фатіма пробилася за нею.

– Не втечеш, Рейвен, чи Нікі, чи хто ти там. Можеш зістрибнути з парапета, але не втечеш. Помреш від ножа чи падіння з висоти. Вибирай.

– Ага, вже, – вона полізла в сумочку і витягла поліцейський револьвер. Підняла його. – А тепер ти вибирай, Фатімо. Полетіти вниз сторч головою, як моя мама, чи кулю межи очі.

Фатіма кинулася на ствол. Спробувала вихопити його. Викрутити їй руку. Обоє повалилися на стіну вежі. Прогримів постріл. Один. Другий. Третій. Бризки крові. Запах крові. Слизькість крові. Чиєї? Рейвен упала.

Коли отямилася, побачила, що Фатіма зігнулася під стіною дзвіниці. Ланцюжок із золотим місяцем лежав скручений на парапеті. Вона підняла його й уже було хотіла кинути вниз. Тоді спинилася. Якого милого. Вона скасувала фетву. Підійшла до Фатіми і застебнула місяць їй на шиї. Розмістила тіло на вежі в напрямку Мекки. Аллах упізнає Фатіму без обличчя?

Лопотання крил і зграя птахів, що кинулися в небо, налякали її до всирачки.

Хто там іще їде?

Треба повернутися, щоб дізнатися. Рейвен відчинила двері вежі й кинулася вперед. Від погляду вниз на закручені сходи їй запаморочилося в голові. Не дивися. Лише один шлях. Як тоді, коли була дитиною. Рейвен упала на коліна і поповзла назад, по одній сходинці, вниз у вестибюль.

Знову ворони, які затьмарили небо, прийшли її попередити.

Але хто, чорт забирай, ще їде вбити її?

РОЗДІЛ 68

Кайл насилу тягнувся стежкою до головного входу в лікарню. Він минув кілька платанів, коли поряд здійнялася зграя галасливих ворон – темна хмара на ранковому небі.

– Стій, де стоїш, хто б ти не був!

Він упізнав голос Рейвен, але не спинився.

– Ще крок – і я стрілятиму!

Кайл роззирнувся.

– Де ти?

– Містере, ти глухий чи вмерти хочеш?

Він спинився.

– Я шукаю Рейвен!

Вона показалася з-за плутанини кущів.

– Руки підніми так, щоб я їх бачила.

– Рейвен, це я. Кайл – ти ж знаєш – Марті.

Вона побігла до нього.

– Ой, Марті, вибач. Не хотіла тебе налякати. Як ти знайшов мене?

– Ти казала, що тебе віддали сюди ще в дитинстві. Я подумав, що ти поштова голубка.

– Ти такий милий, навіть зараз, – сказала вона.

– Можемо поговорити?

– Залежить від того, чи це розмова психіатра з пацієнткою, чи ти збираєшся дозволити судові відправити мене в Грецію на тортури.

– Як психіатр із пацієнткою.

– Добре, – Рейвен махнула, щоб він підійшов.