Читаем Професор Вільчур полностью

Наступного дня рано-вранці з Нескупи привезли парубійка, який у річечці знайшов снаряд з часів війни і почав розкручувати іржавий заряд. Його привезли страшенно пораненого і Кольський, не закінчивши сніданку, приступив заштопувати бідолаху, а Донка допомагала. Коли операція закінчилася і пацієнта перенесли на ліжко, Кольський і Донка повернулися до операційної, щоб навести порядок. Стіна між операційною та амбулаторією була збита з тонких дощок. В амбулаторії чітко було чути кожне слово, голосніше вимовлене поруч. Ще чіткіше чути було сміх. А власне Кольський і Донка сміялися знову і знову, весело і вільно. В голосі Донки чулося виразне кокетство. Вони говорили про якісь танці. Пізніше Кольський похвалив Донку за її завзяття у прибиранні його кімнати і в якийсь момент сказав:

– Коли буду від’їжджати до Варшави, я запакую вас у валізу і заберу з собою.

– А пан доктор думає, що Василь погодиться на це? – загравала Донка.

– Ми це зробимо тихенько і непомітно.

Люція була обурена. Він хихикав там із тією дурненькою дівчиною. Він поводився, як школяр. І що вони там так довго роблять? Ця смаркуля заграє, а йому, мабуть, це подобається. Це абсолютно непристойно.

Новий гучний сміх змусив Люцію підхопитися.

– Я навчу її ума-розуму, – сказала собі півголосом.

Під час обіду з Кольським перемовились лише кількома люб’язними реченнями, пізніше вона покликала Донку до аптечки і, суворо глянувши на неї, сказала:

– Люба моя. Мушу звернути твою увагу на те, що ти поводишся непристойно. Сьогодні я чула твою розмову з паном доктором в операційній і однозначно зауважу – лікарня не місце для флірту. Для флірту і хихикань. А пан доктор для тебе не є відповідним партнером. Ти б посоромилась, маючи нареченого, залицятися до інших чоловіків. Якби пан професор дізнався, він би дуже розсердився на тебе.

Донка, яка спершу широко розплющила очі і трохи боялася суворого тону Люції, тепер подумала, що хто-хто, а професор точно не розсердиться на неї. Адже ж він сам часто так жартує з нею, як доктор Кольський. Вона не відчувала за собою ні найменшої провини.

– Але я, пані, нічого такого, – почала вона захищатися.

Люція перебила її:

– Отже, я прошу тебе, щоб нічого подібного не повторилося. Те, що маєш гарне личко, ще не означає, що маєш право постійно стріляти очима до пана доктора. Я вже помітила це раніше. Авжеж. А тепер наведи лад з цими травами. У пана Омели ніколи немає ніякого порядку. Справді, треба мати залізні нерви…

Сказавши це, Люція забігла у свою кімнату, накинула пальто на плечі й сама вирушила на прогулянку. Вона навмисно пройшла під вікнами Кольського, щоб він міг це бачити.

І не помилилася. Кольський справді бачив її і, хоча його вчорашня образа ще не минулася, вирішив наздогнати її і вибачитися за те, чого він не зробив. Він не міг витримати її холодне ставлення.

Вийшовши у передпокій, він побачив Донку. Вона, спершись на підвіконня, ридма ридала.

– Що з вами? – здивовано запитав він.

У відповідь дівчина заридала іще голосніше. Йому знадобилося багато часу, щоб видобути з неї перші слова:

– Пані Люція… накричала на мене… що я вже й не знаю як… Найгірше…

– За що вона накричала?

– А за вас, пане докторе…

– За мене? Як це, за мене?

– Бо панна Люція… сказала… що я, що я…

– Що?

– Що я фліртую з паном доктором, – викинула з себе Донка і вибухнула новим плачем.

– Ну, прошу заспокоїтись. Який абсурд!

– Що я… – плакала Донка. – Що я до пана доктора стріляю очима… Що я… А я ж нічого. Я, не дай Бог…

Вона поволі заспокоїлася і більш-менш точно повторила Кольському всі слова догани, які почула від Люції. Він був цим не лише здивований, але й спантеличений. Він не сподівався, що Люція піде так далеко, щоб підозрювати його в якихось непорядних справах тут, під цим дахом. Мабуть, вона вирішила до кінця зробити так, щоб перебування в лікарні йому остогидло. Бо вона не могла серйозно подумати, що він справді заграє з цією дівчиною. Навіть натяків на щось таке не було. Із самого початку Донка видалась йому приємною і симпатичною дівчиною, тому він жартував з нею так, як зазвичай жартував у Варшаві з медсестрами, які йому подобалися. Найгірше у цій справі було те, що постраждала невинна Донка. Він потішав її, як міг, і пообіцяв, що все пояснить панні Люції. Дійсно, він вирішив негайно поговорити з нею.

Він здогадався, що вона пішла в напрямку лісу, і вирушив туди ж. Через добрих чверть години наздогнав її на повороті дороги. Почувши за собою його кроки, вона зупинилася і сказала:

– О, я бачу, що й ви любитель самотніх прогулянок.

– Зовсім не самотніх. Власне, вас шукав, пані. Ви пішли самі, навіть не запитавши мене, чи буду я вас супроводжувати.

– Я не думала, що це вам зробить приємність. Це по-перше. А по-друге, я припускала, що ви знайдете приємнішу товаришку на прогулянку.

– Про кого ви говорите? – запитав він.

– Ах, Боже мій! Чи не все одно? Йдеться взагалі про жінку, будь-яку жінку. Ви, як я бачу, стали справжнім бабієм.

– А з чого ж це видно?

– Ну, навіть з вашого залицяння до Донки.

– Як ви можете таке говорити?! – закричав він майже розпачливо.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза
Этика
Этика

Бенедикт Спиноза – основополагающая, веховая фигура в истории мировой философии. Учение Спинозы продолжает начатые Декартом революционные движения мысли в европейской философии, отрицая ценности былых веков, средневековую религиозную догматику и непререкаемость авторитетов.Спиноза был философским бунтарем своего времени; за вольнодумие и свободомыслие от него отвернулась его же община. Спиноза стал изгоем, преследуемым церковью, что, однако, никак не поколебало ни его взглядов, ни составляющих его учения.В мировой философии были мыслители, которых отличал поэтический слог; были те, кого отличал возвышенный пафос; были те, кого отличала простота изложения материала или, напротив, сложность. Однако не было в истории философии столь аргументированного, «математического» философа.«Этика» Спинозы будто бы и не книга, а набор бесконечно строгих уравнений, формул, причин и следствий. Философия для Спинозы – нечто большее, чем человек, его мысли и чувства, и потому в философии нет места человеческому. Спиноза намеренно игнорирует всякую человечность в своих работах, оставляя лишь голые, геометрически выверенные, отточенные доказательства, схолии и королларии, из которых складывается одна из самых удивительных философских систем в истории.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Бенедикт Барух Спиноза

Зарубежная классическая проза