Читаем Професор Вільчур полностью

Розділ XVIІ

Професор Вільчур не відправив телеграму про своє повернення з двох причин. По-перше, не хотів, щоб готувались до його приїзду, а по-друге, мав рахуватися з грішми. Правда, у видавництві за свої наукові праці він отримав досить пристойну суму, але витратив її на придбання багатьох ліків, необхідних у лікарні. Та й перебування протягом трьох тижнів у Вільні змусило витратися. Тому залишилося тільки на квиток на поїзд і на те, щоб найняти коней у Людвикові.

Була й третя причина, можливо найважливіша, про що Вільчур не хотів зізнаватися навіть самому собі. Він просто хотів з’явитися в лікарні несподівано, щоб відразу особисто переконатися, як склалися відносини між Люцією і Кольським. У такому поверненні без попередження був якийсь неприємний присмак несподіванки, і Вільчур самому собі хотів це пояснити економією на депеші. По суті, він нікого не обманював. Три тижні він провів у Вільні лише для того, щоб полегшити для Люції зближення з Кольським, за час його відсутності дати їй можливість перевірити свої почуття, бажання та наміри.

Свідомість підказувала йому, що він чинить правильно. Від балу в Ковалеві, від того пам’ятного вечора, коли брутальні, але такі правильні слова пана Юрковського сколихнули совість Вільчура і знищили усі плани, розбили всі його надії, в душі професора визріло рішення. Неочікуваний приїзд Кольського полегшив реалізацію цього рішення. Спершу Вільчур збирався під будь-яким приводом відправити Люцію на довготривалий термін у Варшаву. Він конкретно не думав про Кольського, але саме його особу він усе-таки мав на увазі. Йому хотілося, щоб Люція, опинившись у великому місті, в інших умовах і серед інших людей, мала можливість зіставити своє почуття, яке називала коханням, з реальним станом своєї психіки. Йому хотілося, щоб вона зустріла якогось молодого чоловіка і зблизилась із ним, бо тільки таким чином вона б могла переконатись, що почуття, які вона має до Вільчура, у жодному разі не витримають випробування часом.

На щастя, приїзд Кольського дав Вільчурові можливість уникнути складних махінацій. Ситуація розвивалась якнайкраще, і професор не сумнівався, що випробування, на яке він піддав Люцію, залишивши її на три тижні сам на сам з Кольським, буде ефективним випробуванням. Існувало два варіанти: або Люція залишиться такою, як була, і тоді у Вільчура буде доказ стабільності її почуттів, або дружба, якою вона була зв’язана з Кольським, набуде нового тону й іншого забарвлення, поглибиться, укріпиться, словом – стане тим, що люди називають коханням.

За цей, другий варіант, на думку професора Вільчура, говорило багато що. Головним його козирем, безумовно, була молодість обох, спільність уподобань і пристрастей, а також любов Кольського. Вільчурові здавалось цілком неймовірним, щоб цей козир не виявив себе у ситуації, яка склалась, за умов, коли молоді люди волею обставин проводять цілі дні поряд.

Однак було б помилково думати, що Вільчур повертався додому в хорошому настрої. Він дійсно передбачав, що має розстатися з Люцією, що буде змушений відмовитися від всіх своїх сподівань і це його не тішило. Він вважав, що виконує свій обов’язок, вчиняє порядно, але він також знав, що цим вчинком ніби закриває останній розділ свого особистого життя, що свідомо і безповоротно відмовляється від особистого щастя.

На станції в Людвикові він знайшов вільну бричку одного єврея з Радолішок. Худенька кобила волочилась нога за ногою так, що коли він під’їжджав до млина, вже спускались сутінки. На перехресті він розплатився з господарем і, взявши валізу, пішки попрямував у лікарню. Двері були відчинені, і він зайшов усередину. У передпокої нікого не було. В усьому домі панувала тиша, у якій його кроки лунали особливо чітко. Раптом з «лікарняної» кімнати почувся голос Донки:

– Ей, хто там?

– Як справи, Донко? Це я.

– Матір Божа! – відповів йому радісний голос. – Пан професор повернувся!

Радісна та схвильована Донка вибігла у передпокій. Привітавшись, вона допомогла йому зняти пальто і тут же взялася готувати чай, розмовляючи без упину.

– А де ж пані Люція? – спитав Вільчур.

– На прогулянці. Кожен день вони з доктором Кольським гуляють і повертаються лише увечері. Дуже далеко ходять, інколи навіть до Віцкунів.

– Ну, а як тут доктор Кольський, не сумує?

Донка розсміялась.

– Де вже йому тут сумувати! Я думаю, що він би тут і рік спокійно просидів.

– Він дуже милий чоловік, – зауважив Вільчур байдужим тоном. – А тобі він подобається, Донко?

Дівчина стенула плечима.

– А чому, власне, мені він має подобатися чи ні? Ким він мені є? У мене є мій Василь, інші мені не потрібні, а якщо комусь видається, що на доктора стріляю очима, то це неправда.

– А кому ж це видається? – з цікавістю запитав Вільчур. – Василеві?

– Не Василеві, а панні Люції.

– Звідки ти взяла, що їй так видається?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза
Этика
Этика

Бенедикт Спиноза – основополагающая, веховая фигура в истории мировой философии. Учение Спинозы продолжает начатые Декартом революционные движения мысли в европейской философии, отрицая ценности былых веков, средневековую религиозную догматику и непререкаемость авторитетов.Спиноза был философским бунтарем своего времени; за вольнодумие и свободомыслие от него отвернулась его же община. Спиноза стал изгоем, преследуемым церковью, что, однако, никак не поколебало ни его взглядов, ни составляющих его учения.В мировой философии были мыслители, которых отличал поэтический слог; были те, кого отличал возвышенный пафос; были те, кого отличала простота изложения материала или, напротив, сложность. Однако не было в истории философии столь аргументированного, «математического» философа.«Этика» Спинозы будто бы и не книга, а набор бесконечно строгих уравнений, формул, причин и следствий. Философия для Спинозы – нечто большее, чем человек, его мысли и чувства, и потому в философии нет места человеческому. Спиноза намеренно игнорирует всякую человечность в своих работах, оставляя лишь голые, геометрически выверенные, отточенные доказательства, схолии и королларии, из которых складывается одна из самых удивительных философских систем в истории.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Бенедикт Барух Спиноза

Зарубежная классическая проза