Читаем Професор Вільчур полностью

– Бо одного разу вона так на мене накричала, що й не знаю як. Навіть погрожувала поскаржитись панові професору, що я фліртую з паном доктором. Еге ж, потрібен він мені! Нехай його залишає собі. Я не для нього, а він не для мене, але я вперше чую, щоб не можна було посміятися. Ви теж зі мною іноді так жартуєте.

Вільчур кашлянув і задумливо сказав:

– Звісно, можна.

– Саме так. Я наперед знала, що ви не будете на мене гніватися.

– Дороге дитя, я ніколи ні на кого не серджуся, – зітхнув Вільчур, сідаючи за приготований чай. – Ну, а що тут ще нового? У Прокопа всі здорові?

– А що їм зробиться? Дідуньо кожен день питає мене, чи від пана професора немає вісток про повернення.

– Приходить сюди щодня?

– Спершу приходив, але останнім часом чогось на панну Люцію косо поглядає і сюди не заглядає.

Вільчур здивувався.

– А чому дивиться косо?

– Бо він не любить доктора Кольського. Каже, що невідомо навіщо пан професор дозволив йому залишитися тут. Щось він не припав до смаку дідусеві. Я й сама не знаю чому, бо він же дуже симпатична людина. Коли минулого тижня пан доктор хотів найняти у нього коней, він не дав.

– А навіщо ж йому були потрібні коні?

– Для їзди верхи. Вони з панною Люцією часто їздять верхи. Тепер коней винаймають в одного старовіра з Нескупи, а збрую від римаря Войдилли з містечка. Ось вона лежить, – вона показала у куток передпокою.

Вільчур подивився і кивнув головою:

– Дійсно лежить.

– А зараз, я думаю, доктору треба буде повертатися до Варшави, тому що й місця тут немає для нього. Хіба б спав у передпокої або в операційній. Видно, і з іменин у них нічого не вийде, – не без задоволення закінчила Донка.

– З яких іменин?

– З іменин пані Павліцької. Вони збираються їхати до неї післязавтра. Пані Павліцька сама була тут і запросила їх іще в понеділок. Там буде великий бал. Панна Люція навіть шиє собі нове плаття, блакитне, прикрашене мереживом. Ох, якби я могла собі таку сукню зробити!

Професор допив чай і сидів мовчки. Донка кружляла кімнатою, а виглянувши через вікно, вигукнула:

– Вони повертаються! Сьогодні якось раніше. Дивіться, пане професоре, вони перелазять через паркан.

Вільчур підійшов до вікна. Дійсно, Кольський перелазив через паркан, який розділяв подвір’я й поле. Він зістрибнув і простягнув руки, допомагаючи Люції. Їхньої розмови не було чути, але було видно, що вони у доброму настрої. Розчервоніле обличчя Люції випромінювало радість. Вони сміялись, дивлячись в очі одне одному, потім рушили до будинку, тримаючись за руки і щоразу зупиняючись. Вони наближались, і тепер їхній сміх чувся вже чітко.

Вільчур одійшов від вікна. У нього не було сумнівів щодо результатів його випробування. Найкраще було б зараз йому зачинитись у себе, щоб не бачити їх, але це вже було неможливо.

Двері відчинилися, і Люція зайшла перша, а потім Кольський. На мить вони завмерли, здивовані присутністю Вільчура. Люція вигукнула:

– Професоре! Ви повернулись!

Вільчур змусив себе посміхнутися.

– Як поживаєте, мої любі?

Незважаючи на щирість, під час зустрічі відчувалась якась загальна незручність. Коли сіли вечеряти, Вільчур докладно розповідав, що він робив у Вільні, про тамтешні стосунки в медичному світі, а коли цю тему було вичерпано, він почав розлого описувати операцію Добранецького.

Одразу після вечері Вільчур звернувся до Кольського:

– Я буду вам дуже вдячний, дорогий колего, якщо ви ще залишитесь на декілька днів. Я вас не потурбую, а переночую в операційній.

– О, я ніколи не погоджуся на це, пане професоре, – зніяковіло відповів Кольський. – Я і так не знаю, чи не буде вам клопіт, якщо залишусь, якщо пан професор дозволить. Але я ні в якому разі не можу більше займати вашу кімнату. В операційній мені буде цілком зручно.

Після того як ліжко для Кольського було готове і його речі перенесені, професор, посилаючись на втому після дороги, попрощався і пішов відпочивати.

По смужці світла, яка до пізньої ночі падала з вікна абулаторії, він міг здогадуватися, що Люція і Кольський не пішли спати, а розмовляють.

Розмовляють про що?.. Може, вже домовились? Чи прийняла Люція його освідчення?.. Якщо так, то зараз вони обговорюють, як їй звільнитися від обов’язків по відношенню до старого добродушного професора, яким чином повідомити йому про переміну своїх почуттів…

Для Вільчура все це здавалося неправдоподібним. Хоча те, що він тут застав, чітко свідчило про зближення між Люцією і Кольським, алу він не міг собі уявити, щоб ця дівчина з сильним і рішучим характером відступила від своїх зобов’язань. Слідувало б очікувати чогось зовсім протилежного. Можливо, Люція, навіть кохаючи Кольського, не захоче сама визнавати це. Вона вважатиме священним обов’язком не міняти свого рішення, виконувати обіцянку, нічим не видати зміни, що відбулися в ній. Вільчур був майже впевнений у цьому.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза
Этика
Этика

Бенедикт Спиноза – основополагающая, веховая фигура в истории мировой философии. Учение Спинозы продолжает начатые Декартом революционные движения мысли в европейской философии, отрицая ценности былых веков, средневековую религиозную догматику и непререкаемость авторитетов.Спиноза был философским бунтарем своего времени; за вольнодумие и свободомыслие от него отвернулась его же община. Спиноза стал изгоем, преследуемым церковью, что, однако, никак не поколебало ни его взглядов, ни составляющих его учения.В мировой философии были мыслители, которых отличал поэтический слог; были те, кого отличал возвышенный пафос; были те, кого отличала простота изложения материала или, напротив, сложность. Однако не было в истории философии столь аргументированного, «математического» философа.«Этика» Спинозы будто бы и не книга, а набор бесконечно строгих уравнений, формул, причин и следствий. Философия для Спинозы – нечто большее, чем человек, его мысли и чувства, и потому в философии нет места человеческому. Спиноза намеренно игнорирует всякую человечность в своих работах, оставляя лишь голые, геометрически выверенные, отточенные доказательства, схолии и королларии, из которых складывается одна из самых удивительных философских систем в истории.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Бенедикт Барух Спиноза

Зарубежная классическая проза