Читаем Професор Вільчур полностью

Кольський нервово перебирав пальцями. Спершу йому здалося, що професор сміється над ним. Потім подумав, що той хотів щось випитати в нього. А тепер вже й сам не знав, що йому думати.

– Так-так, – говорив Вільчур. – Про одруження, пане колего, треба думати вчасно і кувати залізо, поки гаряче. Людина навіть не помітить, як постаріє. Скільки вам років?

– Тридцять, пане професоре.

– Ну от, бачите, саме час. Коли я одружувався, мені вже було забагато. У нас з дружиною була дуже велика різниця у віці. І, звичайно ж, такий шлюб не міг бути щасливим.

Кольський знову почервонів і широко розплющив очі. Невже професор хотів дати зрозуміти, що не думає про шлюб з Люцією?

Вільчур продовжував:

– Звичайно, питання віку саме по собі не є настільки важливе, і я не маю на увазі проблеми сексуального характеру. Ви дуже добре знаєте, що не завжди все залежить від віку. Йдеться про щось інше. Має бути спільність інтересів. Вони повинні бути більш-менш схожими, щоб бути щасливими з жінкою і дати їй можливість бути щасливою. Найбільша помилка полягає в одруженні з дівчиною, молодшою від себе більш, ніж на десять років.

Кольський ковтнув слину й запитав:

– Пане професоре, ви серйозно так думаєте?

– Більш ніж серйозно, пане колего. І не зволікайте, позаяк хтось випередить вас. І не бійтеся суперника. За жінку треба боротися. Це вам не запечений голуб, який сам потрапить до рота. А коли ви завоюєте її, постарайтеся присвячувати їй більше свого часу, аніж роботі. Це дуже важливо. У цьому я також переконався на своєму власному сумному досвіді. Коли-небудь, якщо ви захочете відвідати мене тут, я розповім вам цю історію. Бо не сумніваюся, що влітку ви завітаєте сюди, хоча б на кілька днів.

– З превеликим задоволенням, пане професоре, – зніяковіло вклонився Кольський.

До кімнати увійшла Люція. Вона вже зняла халат. На ній була темна вовняна сукня, а в руці тримала якесь рукоділля.

– Хо-хо, панно Люціє, – звернувся до неї Вільчур. – У повітрі запахло якимось святом. Б’юся об заклад, що шиється нове плаття.

– Звідки ви знаєте? – здивувалася Люція.

– Ясновидіння! – звівши палець вгору, таємничо відповів Вільчур. – Хіба даремно селяни вважають мене чарівником? Ясновидіння!

Він нахмурив брови і примружив очі.

– Зараз, зараз… Я вже бачу… Танцюючі пари… Оркестр… Ось господиня дому… А ось і її чоловік… Високий, пристойний… Побився б об заклад… Але ж так, це лікар!.. О Боже! Це ж доктор Павліцький!

Люція й Кольський обмінялися здивованими поглядами. Нарешті Люція вигукнула зі сміхом:

– Ну, звичайно! Професор напевне зустрів у Радолішках Павліцького і дізнався від нього про цей бал.

Вільчур раптово замахав руками.

– Не перебивайте, у мене видіння: це зовсім не Радолішки. Бачу, я бачу… Це маєток… Бал у селі… Ось якісь тости… Так, піднімають тост за здоров’я господині… Її іменини… Я бачу вас… А поруч доктора Кольського… Ви ніби в прозорій хмарці… Так… Це тюль… Блакитний тюль… І вся сукня блакитна…

– Ні, це справді неймовірно! Звідки ви знаєте, що сукня дійсно буде блакитною? Бо ж не з того ж пояса, що я роблю. Пояс чорний. Професоре, не інтригуйте нас більше!

Вільчур грізно подивився на неї.

– Я бачу, що ви насмілюєтеся не вірити у мої надприродні вроджені здібності.

– Так, насмілююся, – Люція кивнула головою.

– Ну, то якщо так, я не буду вам більше пророкувати.

– Підкажіть нам лишень тільки, чи ви не бачите на цьому балу відомого хірурга, професора Рафала Вільчура?

Вільчур енергійно запротестував рухом голови.

– Однозначно не бачу його. Його пишні форми з’являються перед моїми очима, зручно розкладені ось на цьому ліжку і занурені у глибокий сон.

– У такому разі ми також не поїдемо, – виснувала Люція.

– Навіть і не думайте про це! Якщо ви не поїдете, я буду розцінювати це як особисту образу. Я впевнився, що своїм поверненням перекреслив ваші приємні плани. Хто знає, чи у зв’язку з цим я не втечу назад у Вільно?

Після коротких церемоній Люція погодилася піти на бал до Павліцьких. Насправді, вона дійсно цього дуже хотіла. Знала, що зустріне там Юрковського, а саме перед ним хотіла з’явитися в компанії Кольського, щоб довести йому, що вона має молодих і красивих шанувальників. І якщо вона вибрала Вільчура, то, очевидно, що вона цінує професора набагато вище найкрасивіших і наймолодших.

І хоча питання було вирішено, у момент виїзду Люцію опанували докори сумління, і вона заледве не відмовилась від балу. Вона не вчинила так, можливо, тільки тому, що професор, схоже, не турбувався, що йому доведеться провести вечір наодинці. (Омела пішов у корчму і не обіцяв повернутися швидко.) Навпаки, він, здавалося, навіть був щасливий від того, що матиме час для самого себе. Весело жартуючи, він провів їх до брички. Втім, із самотності нічого не вийшло. Одразу після від’їзду Люції та Кольського прийшов Прокіп. Як завжди, він мовчки привітався і зайшов за Вільчуром. Коли вони сіли в його кімнаті, Прокіп запитав:

– Що там кажуть у білому світі?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза
Этика
Этика

Бенедикт Спиноза – основополагающая, веховая фигура в истории мировой философии. Учение Спинозы продолжает начатые Декартом революционные движения мысли в европейской философии, отрицая ценности былых веков, средневековую религиозную догматику и непререкаемость авторитетов.Спиноза был философским бунтарем своего времени; за вольнодумие и свободомыслие от него отвернулась его же община. Спиноза стал изгоем, преследуемым церковью, что, однако, никак не поколебало ни его взглядов, ни составляющих его учения.В мировой философии были мыслители, которых отличал поэтический слог; были те, кого отличал возвышенный пафос; были те, кого отличала простота изложения материала или, напротив, сложность. Однако не было в истории философии столь аргументированного, «математического» философа.«Этика» Спинозы будто бы и не книга, а набор бесконечно строгих уравнений, формул, причин и следствий. Философия для Спинозы – нечто большее, чем человек, его мысли и чувства, и потому в философии нет места человеческому. Спиноза намеренно игнорирует всякую человечность в своих работах, оставляя лишь голые, геометрически выверенные, отточенные доказательства, схолии и королларии, из которых складывается одна из самых удивительных философских систем в истории.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Бенедикт Барух Спиноза

Зарубежная классическая проза