Читаем Професор Вільчур полностью

У відділенні все було в порядку. Ніч обіцяла бути спокійною. Він міг спокійно лягти у черговій кімнаті, щоб поспати, але спати зовсім не хотілось. Він поступово впорядковував свої думки, з них все чіткіше і зрозуміліше почав поставати проект: оскільки Люція така нерозсудлива, слід зробити все, щоб створити труднощі для неї, щоб зробити неможливим допущення таких помилок, які могли б вплинути на все її майбутнє.

Природно, будь-які умовляння не допоможуть. Щодо цього у нього не було ілюзій. Залишилося тільки якимось ефективним способом відсунути її від Вільчура. Але як?.. Відтак, він довго не міг знайти відповіді. Якби він був у таких близьких та приязних стосунках з професором, щоб можна було дозволити собі вести відкриту й чесну розмову з ним, у нього був би певний шанс здійснити свій задум. Кольський не сумнівався в тому, що цю доброзичливу людину легко переконати. На жаль, сама справа була надто інтимна, надто особиста, щоб її можна було порушити, а крім того, наражали б Кольського на те, що Люція, дізнавшись про несвоєчасне втручання, взагалі розірве з ним усякі стосунки.

Ні, це не підходило.

Відкритим залишалося ще одне питання. Усі в клініці усвідомлювали, що незабаром, через рік, може, через півроку, професор Вільчур під тиском громадськості відмовиться й піде з клініки. Досі Кольський з сумом думав про таку можливість, але тепер це йому здавалося вкрай бажаною можливістю. Через Люцію. Щодо неї, то він був переконаний, що зможе, незважаючи на суперечку між нею та професором Добранецьким, утримати її посаду в клініці. Він знав, що Добранецький рахується з ним, з його повагою серед колег і що в перший період своєї влади не наважиться занадто радикально запроваджувати зміни, уникатиме конфліктів і намагатиметься об’єднати персонал. І тоді якось вляжеться. Зрештою, Люція як лікар має великі переваги: працьовитість, обов’язок, інтуїцію. З часом Добранецький помириться з нею…

Ці міркування дали можливість Кольському зробити висновок, що в його власних інтересах, і перш за все в інтересах Люції, не слід нічого робити, щоб якнайдовше затримати Вільчура на посаді. Навпаки, доцільно співпрацювати з тією групою, яка працює над прискоренням його відставки. Доктор Кольський з важким серцем прийняв таке рішення, але не міг прийняти іншого.

Люція тієї ночі також довго не могла заснути. Її обурила й засмутила розмова з Кольським, до якої він так жорстоко і непотрібно довів. Вона відчула великий жаль за відсутність делікатності. Насправді вона боялася, що їхні стосунки більше не зможуть повернутися до колишньої свободи та тієї колегіальності, яку вона так цінувала. Він нічого не здобув своєю незграбністю, а тільки все зіпсував. Люція, йдучи додому, дорікала собі за те, що надто лагідно поводилася з ним. Потрібно було чіткіше сказати, що таке ці зізнання і як вона оцінює його несвоєчасну наступальність.

Лише у своїй кімнаті, зайнята тими думками, вона побачила троянди у вазі і подумала: «Якщо вони не від нього, то хто їх прислав?..»

У неї було не багато знайомих, серед них же, мабуть, немає жодного, хто мав би право на щось подібне. Люція знала, що подобається іще декільком колегам і, можливо, молодому Зажецькому, але вони, безумовно, знали також, що нічого від неї не можуть очікувати.

Тоді хто?..

І раптом кров ударила її у голову. Божевільна, смішна, зухвала ідея! І все-таки щось їй підказувало, щось запевняло, щось утверджувало у найглибшому переконанні, що це саме він – професор Вільчур – послав ці квіти.

Серце забилося сильніше й швидше. Вона довго вдивлялася у рожевий букет, ніби чекаючи від нього підтвердження своєї здогадки. І нарешті, вона ніби отримала це підтвердження, на її обличчі з’явилась посмішка.

Ні, ні. Її інтуїція у цьому випадку не могла підвести. Як би з радістю вона пригорнула ці квіти до грудей…

Вона нахилилася над ними. Ніздрі вловили слабкий і ледь помітний аромат. Прохолодні пелюстки ніжно торкалися гарячих щік і багато з них густим дощем опали на стіл.

Отож-бо! Отже він пам’ятав про неї, думав про неї. Пам’ятав саме на Святвечір.

І вона була така простодушна! Повірила йому, коли сказав, що він їде!.. Звичайно, він – у Варшаві. Усі свята провів тут. На самоті. Сам-один…

Вона гарячково поглянула на годинник. Було вже після дванадцятої. Незважаючи на це, вирішила зателефонувати. Вона знала, що професор ніколи рано не лягає спати, що у будь-якому разі щось дізнається від Юзефа.

З нервовим поспіхом накручувала диск апарата. Довгий час у трубці рівномірно гуло, перш ніж нарешті почувся хрипкий незнайомий голос:

– Душе грішна, що тобі треба?

– Це… це помешкання професора Вільчура? – невпевнено запитала Люція.

– Справді. Ти здогадалася, дівчинко. Це його теперішній дім. Und mein Liebchen, was willst du noch mehr[36]?

– Чи я могла б просити пана професора? – на мить завагавшись, озвалася здивована Люція.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза
Большое собрание сочинений в одном томе
Большое собрание сочинений в одном томе

Добро пожаловать в мир Г.Ф. Лавкрафта! В нём вы окунётесь в атмосферу беспредельного ужаса перед неведомыми силами и почувствуете трепет прикосновения к сверхъестественному.Имя Говарда Филлипса Лавкрафта прогремело на весь мир, как эталон литературы ужаса. Фигура писателя окружена покровом домыслов, мифов и загадок. И действительно, чтобы создать свою вселенную, свой мир, разительно отличающийся от реального, надо было обладать неукротимой фантазией и смелостью безумца. При чтении его творений не покидает ощущение, что Зазеркалье совсем рядом, стоит только сделать один шаг, и ты очутишься в неведомом и жутком мире…Лавкрафт смешал обыденную действительность и вселенский кошмар, показал столкновение простого человека с непостижимыми, а порой и смертельно опасными созданиями. Дагон, Ктулху, Йог-Сотот и многие другие темные божества, придуманные им в 1920-е годы, приобрели впоследствии такую популярность, что сотни творцов фантастики, включая Нила Геймана и Стивена Кинга, до сих пор продолжают расширять его мифологию. Из последнего в 2022 году вышел сериал «Кабинет редкостей Гильермо дель Торо», где два эпизода основаны на рассказах Лавкрафта.В сборник вошли как самые известные рассказы писателя, так и многие давно не переиздававшиеся рассказы.

Говард Лавкрафт

Зарубежная классическая проза