Читаем Професор Вільчур полностью

– Залежно про що, полуничко. Якщо про золотий годинник і грудочку цукру, то так. Якщо про те, щоб вирізати хробаковидне охвістя, – я б не радив. Якщо йдеться про партію гольфа, то про це не може бути й мови. Якщо про руку, справа запізнилася років на тридцять. Якщо про чарку алкоголю, нічого з цього не вийде, бо я накладу своє вето. Отже, хоч Святе Письмо каже: «Просіть, і дасться вам», зауваж, білоголова, що не сказано там, що дасться тобі те, про що просиш. Наприклад, попросиш пряник з мигдалем, а отримуєш жовту лихоманку з ускладненнями. Просиш натхнення, а приносять яєчню із чотирьох яєць на салі. Boîte à surprises[37]. Чаша омани долі. Suprise-party [38]з Провидінням. Отже, про що йдеться, mia bella[39]?

– Я б хотіла попросити пана професора до телефону, – сказала перестрашена Люція.

– Нездійсненно, – безапеляційно сказав хрипкий голос. – Неможливо з трьох причин. Primo, професор не у Варшаві. Secundo, не далі, як годину тому я зумів переконати його і він признав мою рацію, що розмови з жінками – марна трата часу. А tertio, навіть якби він зараз був у Варшаві і якби він хотів втратити чверть години на розмову з тобою, він все одно б не міг цього зробити, бо лежить тут під одним зі столів, не виявляючи ані найменшого бажання повернути свідомість. Addio, signora[40], good-bye[41]. Vale et me ama[42]!

І сказаши це, він поклав слухавку.

Розділ VI

Секретар голови Тухвича доповів:

– Пан професор Вільчур сьогодні повернувся з відпустки і готовий прийняти вас навіть негайно. Він запитав, чи у вас все в порядку. Я сказав, що так.

Тухвич кивнув.

– Добре. Дякую. Прошу розпорядитися, щоб шофер під’їжджав.

За десять хвилин він вже був у клініці. Його тут же запросили до кабінету професора Вільчура, який підвівся, щоб привітати гостя.

– Я приймаю вас як гостя чи як пацієнта, або як шефа? – запитав він з посмішкою.

Голова Тухвич тепло і довго тиснув професорові руку.

– Слава Богу, на здоров’я не скаржусь. З паном професором я б хотів трохи поговорити про справи.

– До ваших послуг, – кивнув Вільчур, вказуючи гостеві на фотель.

Тухвич зручно розсівся і, набиваючи люльку, сказав:

– Ви дуже коротко відпочивали, дорогий професоре. Виглядаєте, зроблю вам єврейський комплімент, не особливо.

Дійсно, відпустка не сприяла покращенню стану здоров’я Вільчура, і це було видно по ньому.

– Робота – це моя стихія, – сказав він серйозно. – Ніщо так не втомлює, як бездіяльність.

– Я дещо знаю про це, – зізнався Тухвич. – Це переходить у плоть і кров. Це стає залежністю, небезпечною залежністю. Я знайомий із цим. Здається, ми з вами одного віку, а я й досі не маю бажання кинути роботу, хоч і здогадуюсь, що, як і в мене, так і у вас, пане професоре, молодші й амбітні хотіли б зіштовхнути керівника, щоб зайняти його місце.

Професор Вільчур нахмурив брови. Насправді, він з самого початку був підготовлений до такої теми розмови.

– Я передбачав, – сказав він, – що інтриги проти мене дотягнуться до вас у вигляді пліток або розумних пропозицій.

Голова скрушно похитав головою.

– Ні, пане професоре. Вони дійшли більш безпосереднім способом. Просто я отримав доповідну записку, підписану кількома лікарями з нашої клініки, записку, про яку я просто й відверто хотів з вами поговорити. Будь ласка, оцініть це, пане професоре, що я приїхав сюди без якихось особливих намірів. Я просто хочу представити вам цю справу і залишити за вами вирішальний голос. Я цілком впевнений у вашій чесності та самокритиці.

– Я вам за це щиро вдячний, пане голово, – кивнув Вільчур.

– Не хочу чинити найменшого тиску на ваше рішення. Найменшого, – продовжував Тухвич. – Я просто не знаю цього. Я отримав одностороннє представлення справи. Додам, що маю враження, про що я щойно згадував, що ваші противники менше керуються об’єктивними мотивами, а більше – своєю амбіцією. Незважаючи на це, я вважаю, що акція, розпочата проти вас підпорядкованим вам медичним персоналом, дорогий професоре, не може не вплинути на злагоджене функціонування медичного закладу. Ці стосунки потребують зцілення. Коротше кажучи, або ви визнаєте власний відхід за бажаний, або вам доведеться усунути тих, хто вас засуджує. Теперішня ситуація не може тривати довше.

Вільчур похмуро відповів:

– Я цілком з вами, пане голово, погоджуюсь. Я хотів би почути звинувачення, які мені були висунуті.

Голова потягнувся до свого портфеля.

– У мене тут копія доповідної записки. Я не брав оригінал з собою, бо на ньому є підписи. Звичайно, ви розумієте, я маю зобов’язання щодо певної таємниці.

– Без сумніву, – визнав Вільчур.

– Природно, якщо ви приймете рішення номер два, я вручу вам оригінал, щоб ви могли прийняти відставку його авторів. Поки що я вам подаю копію.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза
Большое собрание сочинений в одном томе
Большое собрание сочинений в одном томе

Добро пожаловать в мир Г.Ф. Лавкрафта! В нём вы окунётесь в атмосферу беспредельного ужаса перед неведомыми силами и почувствуете трепет прикосновения к сверхъестественному.Имя Говарда Филлипса Лавкрафта прогремело на весь мир, как эталон литературы ужаса. Фигура писателя окружена покровом домыслов, мифов и загадок. И действительно, чтобы создать свою вселенную, свой мир, разительно отличающийся от реального, надо было обладать неукротимой фантазией и смелостью безумца. При чтении его творений не покидает ощущение, что Зазеркалье совсем рядом, стоит только сделать один шаг, и ты очутишься в неведомом и жутком мире…Лавкрафт смешал обыденную действительность и вселенский кошмар, показал столкновение простого человека с непостижимыми, а порой и смертельно опасными созданиями. Дагон, Ктулху, Йог-Сотот и многие другие темные божества, придуманные им в 1920-е годы, приобрели впоследствии такую популярность, что сотни творцов фантастики, включая Нила Геймана и Стивена Кинга, до сих пор продолжают расширять его мифологию. Из последнего в 2022 году вышел сериал «Кабинет редкостей Гильермо дель Торо», где два эпизода основаны на рассказах Лавкрафта.В сборник вошли как самые известные рассказы писателя, так и многие давно не переиздававшиеся рассказы.

Говард Лавкрафт

Зарубежная классическая проза