Читаем Пси господні полностью

– Досить сильний загін. Хм, тоді... Мабуть, це Боже провидіння послало тебе до нас. Ну, більшість мого війська ось-ось вирушить на війну, та й мені самому потрібен ескорт... точніше, не мені, а моїй придворній. У мого улюбленого маршала фон Барбі є дочка вашого віку, яку нещодавно запросили до двору в Цвайбрюкені. Можливо, ти захотіла б поїхати з нею, оскільки ваш шлях все одно веде до Лотарингії? Ця подорож була б приємнішою для вас обох, а залишаючи її в руках ваших солдатів я б чув заспокоєння.

Катаріна була збентежена. Наміри герцога були зрозумілі: він хотів позбутися придворної дівчини, але не збирався платити за її подорож, тому вирішив скористатися нагодою. Проблема полягала в тому, що графиня не збиралася навіть наближатися до Лотарингії, а дороги до Голландії та до Цвайбрюкена не перетиналися. Втім, за таких обставин у неї не було іншого вибору, окрім як погодитися, хоча б і не насправді.

– Чудово! – Герцог навіть заплескав у долоні. – Тож повідомте мого канцлера про час вашого від'їзду, і він усе влаштує. А я тим часом поновлюю запрошення на бенкет, він розпочнеться в сутінках у портретній залі. - Господар ідеально синхронізував час прогулянки, адже вони щойно дійшли до сходів першого поверху, біля підніжжя яких на неї вже чекав лакей. – Я в захваті від цієї розмови.

– З дозволу вашої високості... Я прошу дозволу, щоб мій охоронець супроводжував мене під час мого перебування в замку.

– Але ж моя люба! Вам тут нічого не загрожує.

– Я б ніколи і не подумала сумніватися у вашій опіці. Але від часів Тальфінгену, я почуваюся незатишно, коли його немає поруч зі мною. Жіноча примха... Впевнена, він не завдасть клопотів.

– Хм... Він дворянин?

– Ні... не зовсім. Нешлюбний. Але має вишукані манери.

– За звичайних обставин я б, мабуть, погодився, але з огляду на візит принца... Хм... Ви прослідкуєте, щоб він ні з ким не розмовляв?

– Неодмінно. Він буде виконувати накази.

– В такому разі, погоджуюся.

Родич милостиво кивнув головою.

Аудієнція закінчилася. Катерина присіла в кніксені і спустилася сходами, а суверен супроводжував її поглядом. Лакей одразу ж провів її до двох покоїв, які вона мала зайняти. Катаріна побажала поговорити з Шенком. Знадобилося лише кілька хвилин, щоб знайти його. Найманець прибув трохи не в настрої. Вони залишилися наодинці.

– Як аудієнція? – поцікавився він.

– Нормально. Я ж казала: можемо сидіти тут скільки завгодно. Але було б нетактовно користуватися гостинністю більше тижня. Що з ганзою? – запитала Катаріна, з цікавістю вдивляючись у поліровану мідь дзеркала. Вона дуже давно не бачила себе. На жаль, дзеркало було погане – в ньому мало що можна було розгледіти. Дівчина була лише яскравою плямою, надприродною розмитістю, неконкретною і безформною.

– Я заплатив жебракові біля воріт, а також капітанові замкової варти. Вони дадуть нам знати.

– Думаєш, вони сюди доберуться?

– Не знаю. У будь-якому випадку, ми не повинні сидіти тут занадто довго. Минулої ночі не було морозу, а це означає, що армії вже на ногах.

– Сьогодні Вільгельм Гессенський отримає від князя дві тисячі піхотинців.

– Тим більше, що нам не варто робити довших зупинок. Світлий має рацію: де князь, там і війна. Треба швидко рухатися на північ, поки ми не застрягли між молотом і ковадлом, тим більше, що після першої ж битви дороги заполонять дезертири, мародери і звичайні злодії. А нас все менше, і ми не стаємо менш втомленими.

– Добре. У такому разі я дам знати герцогові, що ми вирушаємо щонайпізніше післязавтра.

Поки що вона не вважала за потрібне згадувати про прохання хазяїна замку.

Шенк зупинився біля ошатного крісла, оббитого фарбованим оксамитом.

– Чи можу я на нього сісти? – спитав він.

– Для цього він і призначений.

Катаріна відвернулася до вікна.

Він сів. Втома давалася взнаки. Вони не спали майже добу. Деякий час стояла тиша.

– Послухай... – нарешті заговорив він. – Там, вночі, в лісі... Що це було? Я перестаю щось розуміти в цьому всьому, і мені це зовсім не подобається.

Вона мовчала.

– Я починаю сумніватися, чи не перевищує нас вся ця справа. Я маю на увазі ганзу, а не тебе. Ті ченці... Не знаю, як Тіленхайм це зробив, але у мене не було ані найменшого шансу проти нього. Він був надлюдськи швидким і надлюдськи сильним. Це неможливо, це просто чаклунство. Я мало що зрозумів з ваших розмов з голландцем, тільки те, що ти маєте якісь... вміння... Це могло б стати в нагоді. Якби ти сказала, – незграбно підсумував він.

Почекав якусь мить, але відповіді так і не дочекався.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Эволюция и подсознание. Как наше прошлое определяет будущее. Человек – дитя вселенной
Эволюция и подсознание. Как наше прошлое определяет будущее. Человек – дитя вселенной

Книга оспаривает теорию Дарвина и предлагает другой ответ на вопрос происхождения человека: «Как мы стали теми, кто мы есть?» По мнению автора, ответ важен для повседневной жизни каждого человека: он определяет фильтр, через который мы смотрим на других людей, окружающий мир и, главное, самих себя.Книга включает богатый исследовательский и документальный материал, реальные истории из жизни и показывает, чего можно достичь, если перешагнуть традиционные границы между наукой и духовностью.Грегг Брейден – исследователь, который сплетает современную науку и древнюю мудрость в реальные решения. Он был пятикратно отмечен New York Times как автор бестселлеров. Брейден всемирно известен как новатор в области связи науки, духовности, проводит свои тренинги в ООН и других ведущих организациях мира.

Грег Брейден

Альтернативные науки и научные теории
Битва цивилизаций
Битва цивилизаций

Впервые в этой книге известный документалист и телеведущий Игорь Прокопенко расскажет о том, что же все-таки ждет человечество в будущем, на какой год назначен конец современной цивилизации и что мы можем сделать, чтобы спастись.Пытаясь ответить на вопрос, как возникла жизнь на Земле, ученые выдвигают самые разные гипотезы. По одной из них – человеческая цивилизация была рождена внеземным Разумом, который корректирует процесс эволюции на нашей планете. Еще одна популярная в научном мире версия – сама Земля реагирует на поведение человека стихийными бедствиями и техногенными катастрофами. Ряд ученых и вовсе считают: человеческая цивилизация достигла пика своего развития, и недалек тот час, когда на карте звездного неба вместо Земли будет лишь бездонная пустота! Кто из ученых прав, а чьи взгляды – научное заблуждение? Что же станет с человечеством? Каким будет человек будущего?В своем расследовании Игорь Прокопенко каждое слово подтверждает реальными фактами. Вся информация, которой он делится в книге, подкреплена докладами российских и зарубежных ученых, свидетельствами признанных во всем мире исследователей и рапортами военных ведомств. Некоторые сведения на протяжении десятилетий были засекречены и впервые публикуются на страницах этой книги.

Игорь Станиславович Прокопенко

Альтернативные науки и научные теории
Происхождение человека. Инопланетный след
Происхождение человека. Инопланетный след

Виктор Янович, известный писатель, автор нескольких книг о зарождении жизни на Земле и истории первобытных народов, предлагает читателю свою гипотезу о происхождении человека, основанную на расшифровке мифов древних народов. Основное место в этом исследовании занимают легенды шумеров, которые повествуют о таинственной планете Нибиру и ее обитателях, создавших людей.В настоящей книге намечены пути объединения древних знаний с данными, полученными современной наукой, в единую концепцию, что открывает перспективы создания новой физики, биологии, медицины, психологии. При этом по-новому объясняется происхождение Вселенной, находят объяснение явления, не подчиняющиеся известным законам.Книга рассчитана на широкий круг читателей, написана доступным живым языком и легко читается, несмотря на сложность обсуждаемых вопросов.

Виктор Сергеевич Янович

Альтернативные науки и научные теории / История / Образование и наука